14 лютого 2021
В'їзд до села Володькова Дівиця
Володькова Дівиця (Червоні Партизани з 1928 до 2016р.) є центром Володькодівицького старостинського округу, до якого входять 7 населених пунктів: Дослідне, Ставок, Кобилещина, Коробчине, Криниця, Сулак і власне, Володькова Дівиця. Ці населені пункти обслуговують: адміністрація старостинського округу, Ніжинське поштове відділення №2, філія Носівського «Ощадбанку», банкомат Ніжинського «Ощадбанку», амбулаторія загальної практики сімейної медицини, 2 ФАПи, аптека, стоматологічний кабінет, будинок культури, 2 бібліотеки, музей, ветлікарня, пожежне відділення, відділення КП «Носівка комунальник», перукарня, заклади ресторанного господарства: кафе «Володькова Дівиця», кафе-бар і ще 3 кафе на замовлення.
По кількості населення (3536 чол.) с.Володькова Дівиця займає перше місце в Носівській ОТГ. Село тягнеться вздовж річки Новий Потік (Дівиця) майже на 18 км. З південно-західної і північно-східної сторони село межує з лісовим масивом. Через Володькову Дівицю проходить Південно-Західна залізниця на відстані 3,5 км від центру. Відстань до найближчого економічного центру області міста Ніжина — 15 км. Відстань до — міста Києва — 114 км, до обласного центру — 90 км. Автодорогою обласного значення, що проходить через центр округу, курсує 2 маршрутних автобуси: Ніжин – Носівка та Ніжин – Криниця.
Неподалік с. Володькова Дівиця виявлено городище часів Київської Русі. Місцевість, на якій розташована Володькова Дівиця, багата на рослинний і тваринний світ. З природних багатств є ліс і торф. З будівельних матеріалів — глина і пісок.
Історія Володькової Дівиці, як і багатьох сіл, починається з легенди про заснування. Легенда говорить, що в часи Київської Русі через село проходив шлях на Чернігів. Тут був розміщений охоронний пункт. Навколо села були великі діброви, де водилося багато диких вепрів, полювати на яких любив київський князь Володимир Красне Сонечко. Приїзджаючи на полювання, князь розміщувався у мисливських будинках, які обслуговувала челядь, що постійно тут проживала. Так утворилося село, яке спочатку називалося Володькове сільце. Воно розташовувалося на річці Дівиця, звідси поступово закріпилася назва Володькова Дівиця.
Та село настільки древнє, що ніхто не знає точного походження його назви, а тому існує ще багато легенд, які залюбки переповідають місцеві жителі. Кажуть, що колись давно край села стояла корчма якогось Володьки. А в того Володьки росла красива, як ранкова роса, дочка. Отож, чумаки, проїзджаючи у Крим по сіль, завжди говорили «А обідати будемо у Володькової дівиці». По іншій легенді в селі жила красуня Настя, її батько був шинкарем, а шинок стояв на краю проїзджої дороги, щодня в ньому було багато людей, отож Настя частенько допомагала батьку. Сюди і зачастив циган Володька. Він так закохався у красуню Настю, що покикув табір, побудував кузню і став жити у селі. Від того часу і почало село називатися Володькова Дівиця.
Варто відмітити, що місцевість поряд із селом була заселена значно раніше. У 1973 році в селі Сулак, що входить до Володьководівицької громади велися археологічні розкопки під керівництвом професора Київського університету ім. Т.Шевченка В. Воєводи.
Під час розкопок були виявлені залишки колишніх поселень раннього залізного віку та городище 1,5 тис. р. до н.е. Отже, територія сучасного села була заселена з дуже давніх часів.
Перша письмова згадка про село датується 1627 роком. З 1666 року село стало ранговим помістям Ніжинського полку. Тут налічувалось 155 козацьких і 88 селянських дворів. У Володьковій Дівиці знаходився сторожовий пункт Ніжинського козацького полку на кургані «Лащиха», яку за легендою, козаки насипали шапками. Подальші дослідження дають привід відносити Лащиху до скіфського періоду.
В 1770 р. Катерина II пожалувала село генерал-губернатору Румянцеву-Задунайському за військові заслуги у війні з Туреччиною. Вважаючи себе підданими полкової сотні, селяни не хотіли визнавати владу поміщика і виявляли наполегливий опір: не виходили на панщину, самовільно рубали ліс. Силою зброї поміщик змусив селян підкоритися. Коли цариця призначила графа Румянцева-Задунайського генерал-губернатором над Україною, він став жити в Києві, а село в 1810 році подарував князеві Павлу Михайловичу Голіцину.
Приміщення старостату
У кінці XVIIІ століття в поміщицькому маєтку став до ладу горілчаний завод та працювала сукновальня.
У першій половині XIX століття у Володькодівицькій економії нараховувалось 10533 десятини землі і 2400 кріпаків, які в основному займалися землеробством. Князь Голіцин деякий час жив у Парижі. По смерті князя і княгині Голіциних, їх власність успадкувала дочка, княжна Ольга Павлівна Голіцина. Вона одружилася з графом Миколою Долгоруким і в Володьковій Дівиці знову з’явився новий господар — Долгорукий.
Їдальня у Володьководівицькій ЗОШ
В 1861 р. із Росії везли кіньми труну зтілом Тараса Шевченка. У селі на місці зупинки труни з тілом Тараса Шевченка поставлено пам’ятний знак «Тарасова Дорога» (1991р).
Після скасування 1861 року кріпосного права уряд Росії відновлює волосне управління. У 1867 році село стає центром Володьково-Дівицької волості Носівської дільниці Ніжинського повіту Чернігівської губернії, куди окрім Володькової дівиці увійшли села Данина і Шатура.
На території села в різний час працювало Земське двокомплектне народне училище, яке було відкрите в 1868 році. Діяв волосний виконавчий комітет — місцевий орган тимчасового уряду.
У листопаді 1919 року у Володьковій Дівиці остаточно було встановлено радянську владу. Восени 1920 року утворилася сільськогосподарська комуна.
У зв’язку з новим адміністративно-територіальним розділом, Володьководівицька волость була ліквідована. На її місці була створена сільська рада, яка 1923 р. увійшла до складу Носівського району. В цей час тут нараховувалось 1696 дворів, жило 8193 чоловіки.
У 1928 році село було перейменовано у Червоні Партизани. У 1934 році в селі налічувалося сім колгоспів, у яких працювали хати-читальні, бібліотеки, в сільському клубі діяла стаціонарна кіноустановка. У червні 1941 року відбувся перший випуск середньої школи.
У вересні 1941 року село захопили гітлерівці. Понад 2000 чоловік із Червоних Партизан пішли на фронт. Поблизу села діяло партизанське з’єднання «За Батьківщину», яким керував наш односельчанин М. Симоненко (згодом удостоєний звання Героя Радянського Союзу). 15 вересня 1943 року село було звільнене від окупантів. 1206 жителів села загинуло під час Великої Вітчизняної війни у боях з ворогом.
Нині на базі колишніх двох колгоспів працює Носівське відділення ТОВ «Агрікор- Холдинг».
Медичне обслуговування у 2020 році тут збудована і відкрита сучасна лікарська амбулаторія сімейної медицини на 3-4 лікаря. В окрузі також працює підприємство сільськогосподарського призначення «Вікторія Агро».
Крім Володьководівицької ЗОШ І-ІІІ ст. дошкільного закладу "Дзвіночок", у громаді функціонує будинок культури, народний краєзнавчий музей, 1 бібліотека.
У 1997 році до села був підведений газ. У 2009 році газифіковано найвіддаленішу частину сільської громади с. Криниця.
В селі активно розвивається приватний бізнес. Працюють 20 приватних магазинів, 2 кафе, пекарня, перукарня та салон ритуальних послуг, 5 фермерських господарств.
У Володьковій Дівиці працює два православні храми: Святого Богоявлення (настоятель о. Михаїл (Гладиш) та Успіння Пресвятої Богородиці (настоятель о.Олександр (Жила)
Видатні земляки – уродженці села Володькова дівиця:
