06 грудня 2024
Наша громада пишається ще одним захисником- Михайлом Реуцьким. Справжній патріот,Воїн, Захисник, Герой України. На жаль, посмертно.
Михайло Реуцький (11. 01. 1978— 18. 02. 2023), загинув у важких боях за м. Бахмут Донецької обл.
Він народився в с. Старосілля на Городнянщині, однак його дитинство і юність пройшли на Носівщині. Родина приїхала в село Яблунівку. Нині вже кілька десятиліть його мама, Валентина Андріївна, – носівчанка.
Незадовго до Дня Збройних Сил України випала нагода поспілкуватися з мамою Героя- захисника.
Валентина Андріївна вже поважного віку. Має серйозні проблеми зі здоров’ям, втім намагається господарювати сама. Їй в помічницях - соціальний робітник, інколи навідується донька Олена зі столиці. А так ця жінка живе телефонними розмовами і спогадами свого довгого і непростого життя. І найважча його сторінка - загибель сина Михайла.
Кожна думка починається і завершується ним, в кімнаті справжній іконостас з його фото, де він завжди усміхнений і дивиться неймовірно світлим і добрим поглядом.
- Він таким і був з самого дитинства.,- розповідає мама.- Дуже добрим, мав підвищене відчуття справедливості, завжди всіх захищав…
Я рано овдовіла,Михайлику було 4 рочки, донька трохи старша. Лишились ми самі. Я на фермі, діти мені допомагали, старалася, щоб у них усе було необхідне. Було непросто ставити їх на ноги. Втім виросли справжніми людьми. Донька- лікар, а син, бачте, Герой… Краще б не був Героєм, та був живим…
Мамин голос переходить на ридання, хоча вже всі сльози виплакані, але пекучий біль ятрить серце згорьованої жінки вже маже два роки, відколи він загинув. І так буде до останнього її подиху, бо там, під Бахмутом, її вбили разом з Михайлом.
Звісно, багато інформації син від мами приховував, намагаючись оберігати її від зайвих хвилювань. Однак він, певно з тих, хто Героями народжуються, а не стають.
Мав активну громадянську позицію, активно відстоював державний суверенітет України та її європейський вектор розвитку на Майдані, коли відбувалася Революція гідності. 2014—18 під час антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил на Сході України у складі 25-го батальйону територіальної оборони Київської обл. «Київська Русь» та 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Збройних сил України брав участь у боях за г. Карачун і м. Слов’янськ, с-ще Піски та с. Водяне, м. Авдіївка, міста Волноваха й Іловайськ Донецької обл. Від початку повномасштабного вторгнення військ рф в Україну у складі 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу імені генерал-полковника Г. Воробйова обороняв Київ і Київську обл. Потім як заступник командира бойової машини — командир-оператор 2-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 8-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 93-ї бригади воював на Ізюмському (Харківська обл.) та Бахмутському (зокрема й за м. Соледар і Бахмут) напрямках. Багаторазово виявляв особисту мужність і героїзм. Загинув у бою за місто Бахмут.
Михайло Реуцький мав численні поранення, контузії, групу інвалідністості після десятка важких боїв на передовій Донеччини — таку ціну поставив собі на шляху до Перемоги військовий, старший сержант Михайло Реуцький із позивним “Тихий”. На фронт чоловік пішов у 2014 році добровольцем і дослужився до командира взводу.
До початку антитерористичної операції на сході України Михайло Реуцький працював близько 10 років у СІЗО, але хотів стати лісничим. Втілити мрію чоловіку не завадила й військова служба. Навчався у Вінницькому аграрному університеті. Він любив природу, відпочивав душею наодинці з лісом.
Після чотирьох років служби та чергового поранення на фронті військовий отримав інвалідність другої групи. Тож на декілька років повернувся до цивільного життя, працював лісником. Проте армія жила в ньому. Незважаючи на свій стан здоров’я, він не полишав думки про продовження служби.
У перший день вторгнення російських військ він став на захист Київщини.
Коли ворог відступив від Києва, Михайло Реуцький у складі 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр” разом із побратимами звільняв Харківщину. Згодом як командир відділення відправився на Донеччину.
У боях за Соледар захисника важко поранило у руку. Чоловік переніс операцію, але після короткої реабілітації знову повернувся на передову.
Рідним Михайла, зокрема дружині Наталії, дітям(у загиблого донька Катерина і син Богдан ) вдавалося дзвонити майже кожного ранку.
Востаннє донька поговорила з татом увечері 17 лютого — напередодні його загибелі. Він був дуже втомлений.
Останні його слова до нас були: “Я вас люблю”. Наступного ранку він загинув. Почався артилерійський обстріл, він загинув миттєво.
Уламок влучив в шию, груди та обличчя.
Згадуючи момент, коли рідні дізналися про втрату, донька Катерина каже: “У той момент наше життя зламалося. Ми дістали його кітель з медалями, по черзі обіймали, плакали. Після його смерті ми дізналися, що він отримав важку контузію, його хотіли евакуювати, але він відмовився. Справжній командир. Якось тато мені казав: “Для мене головне, щоб хлопці живими вийшли”. Так і сталося».
Поховали полеглого захисника на Берковецькому кладовищі у Києві 25 лютого 2023 року.
Указом Президента України у 2023 році старшому сержанту Михайлу Реуцькому присвоєно почесне звання “Герой України”(посмертно).
Вічна слава та світла пам’ять Герою!
Пресслужба Носівської міської ради
