06 березня 2024
Тема поваги до військових порушувалася неодноразово. Звісно, не так просто відновити авторитет, якщо десятиліттями планомірно знецінювали все, що пов’язане з армією, військовим вишколом, вірністю присязі тощо.
Натомість насаджувалися інші, діаметрально протилежні пріоритети. І саме вони чомусь прижилися, на жаль. Коли байдужість, часом зневага або й просто відсторонення від всього, що пов’язано з армією, військовими, війною…
Зважаючи на те, що війна в Україні триває 10 років,а нині вкрай кровопролитна і з великими втратами.
Нам випало жити у надзвичайно важкі часи. Але доки ми всі не усвідомимо, що маємо бути згуртовані і єдині у прагненні допомагати Збройним Силам України,підтримувати у всьому, працюючи на спільну Перемогу, - її не буде.
Бо там, на лінії зіткнення, де кожен Воїн – титан і собою тримає Україну, теж важливо знати, що ми їм вдячні, підтверджуючи своїми діями.
Бо завдяки їм можемо жити і працювати в тилу.
Встократ - коли воїн віддав своє життя, обороняючи рідну землю і кожного з нас.
Зустрічі і прощання з воїнами у нашій громаді відбуваються, на жаль, дуже часто. І це болить, бо розпроклята війна, розпочата росією і її диктатором, несе лише горе, сльози, розпач, руїни українцям.
Вся Україна нині в чорній хустині болю і смутку від втрат наших захисників та цивільних. І при цьому серед нас, залишається велика кількість людей, яким просто байдуже,не вистачає совісті, щоб хоча б зупинитися, не те, що стати на коліна,аби вшанувати пам’ять людини, що віддала своє життя в тому числі за кожного, хто живий.
На жаль, аналізуючи це все, для багатьох жителів громади війна закінчилася тоді, як повноцінно відновили роботу магазини,чи транспорт, для багатьох вона, мабуть, й не починалася.
Запам’ятайте, війна торкається не лише родин, рідні яких у лавах ЗСУ чи Національної гвардії, вона стосується КОЖНОГО!
У нашій громаді неймовірно велике число людей, які активно підтримують ЗСУ всім, чим можуть, вдячний кожному, хто це робить, бо це наш з вами обов’язок.
Але сьогодні хочу сказати інше, що болить.
Прошу, знаходьте час, аби подякувати живим захисникам, аби вшанувати загиблих!
Відвідуючи поховання наших Героїв, дуже часто зустрічаємо таку байдужість і відверту неповагу.
Люди, що з нами всіма відбувається?
Ми –звикли? Бо побутує думка, що людина звикає до всього?
Скільки молодих людей втратила наша громада?!
Коли їде колона шани із тілом загиблого, військові, які перебувають на реабілітації після поранень, стоять на колінах з очима повних сліз, діти, дорослі виходять з прапорами, бо усвідомлюють, що це для нас обов’язок, прояв поваги до життєвого подвигу людини, яка вже заплатила за наше майбутнє найціннішим: власним життям.
Натомість часто-густо їдуть навстріч колони шани авто, водії яких кудись аж надто поспішають. Або зупиняються і не мають бажання і совісті вийти із своєї зони комфорту. Найбільше, на що спроможні – увімкнути фари. Це як, подумки з вами, ті, хто в колоні?
Те ж саме відбувається і під час поховань. Хтось їде, не зупиняючись, хтось просто йде, навіть не звертаючи уваги, що проводжаємо військового.
Повірте, це ми робимо не для загиблого, він, на жаль, цього не побачить. Не для рідних, бо їм горе і сльози застеляють світ.
Ми, нарешті, маємо усвідомити, що це кожен з нас робить для себе, свого сумління, для самоствердження себе у людяності.
З цього приводу пригадалася давня притча.
Якось учитель маючи на меті дати своїм учням цінний урок на все життя, написав на дошці велику цифру “1” і пояснив:
– 1 – це ваша ЛЮДЯНІСТЬ - найнеобхідніша в житті риса.
Потім поруч з цифрою 1 написав 0 і сказав:
– А це ваші ДОСЯГНЕННЯ, які через людяність зроблять вас кращими в 10 разів. Ще один нуль це – ДОСВІД, з яким ви станете кращими в 100 разів.
І так додавав нуль за нулем: УСПІХ, ЛЮБОВ….
Раптом він стер цифру 1, що стояла на початку ряду чисел. На дошці залишилися нікчемні, нічого не варті нулі…
Бо якщо у вас не буде ЛЮДЯНОСТІ, все інше… НІЧОГО НЕ ВАРТЕ…
На жаль, гіркі звістки продовжують надходити у нашу громаду.
Сьогодні зустрічали Віталія Дуброву. Завтра – День жалоби і поховання…
Пам’ятайте, що нас робить людьми і завдяки кому ми можемо жити…
Пресслужба Носівської міської ради
