16 січня 2023
БУРЯ́К АНАТО́ЛІЙ МИКОЛА́ЙОВИЧ - (5.06. 1968 — 6.09 2014)
Капітан Збройних сил України.
Закінчив 1984 року закінчив Червонопартизанську ЗОШ, по тому — Київську сільськогосподарську академію, спеціальність агроном. Протягом 2009—2010 років — заступник директора з науково-дослідної роботи та виробництва Ніжинського агротехнічного інституту.
Від липня 2010 року обіймав посаду керуючого у Лосинівському відділенні сільськогосподарського підприємства «Агропрогрес».
Мобілізований 19 березня 2014-го, командир мотострілецького взводу 1-ї окремої гвардійської танкової бригади.
6 вересня 2014 року під час виконання бойового завдання по виходу з оточення терористів, група в складі капітана Анатолія Буряка, молодшого сержанта Козлянського Володимира Володимировича, солдата Остропольського Олександра Валерійовича вийшла із села Шишкове в напрямку міста Щастя. Групу переслідували терористи. Діставшись до річки Сіверський Донець, командир групи капітан Анатолій Буряк наказав підлеглим переправлятись на інший бік, сам лишився прикривати їх відхід.
Під час утримання терористів на безпечній для переправи особового складу відстані Анатолій зазнав смертельного поранення.
Без Анатолія лишились дружина та троє дітей.
Похований в селі Володькова Дівиця.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений
15 травня 2015 року — орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[1]
у грудні 2014 року в пам'ять про Анатолія Буряка на будівлі Володьководівицького ліцею встановлена меморіальна дошка.
РИБАЧКО ОЛЕКСАНДР ОЛЕГОВИЧ (30.06 1976 — 11.11 2014)
Носівчанин,учасник АТО, старший сержант.
У 1993 році закінчив Носівську загальноосвітню школу № 1, а у 1994 році – Київське вище професійне училище № 26 за спеціальністю “будівельник”. Навчався у Харківському юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.
Призваний до Збройних сил України в березні 2014 року. Під час мобілізації на особливий період водій-санітар відділення збору та евакуації поранених медичної роти (військової частини В-1688, с. Гончарівське) 1-ї окремої танкової бригади.
У період від 31 жовтня до 10 листопада 2014 року брав безпосередню участь в АТО. 10 листопада 2014 року був направлений із району проведення антитерористичної операції до місця постійної дислокації військової частини. Помер 11 листопада 2014 року внаслідок нещасного випадку.
Мати,Рибачко Тетяна Іванівна, мешкає в Носівці.
ЖИВКОВИЧ ВЛАДИСЛАВ ХАЙДАРОВИЧ (30.07.1975 — 18.02.2015)
Старший прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2020. Загинув у Дебальцевому. Мешкав у Мрині.
Народився в родині вчителів, котрі перебували на будівництві БАМу, згодом сім'я повернулася на батьківщину — в село Мрин. 1993 року пішов на строкову службу, залишився в армії — у навчальному центрі «Десна», згодом — у 101-й бригаді охорони, 30-й автобазі, центрі забезпечення МО України.
Після довготривалих клопотань 2 грудня 2014-го перевівся у зону бойових дій; командир взводу 25-го окремого мотопіхотного батальйону.
18 лютого 2015-го загинув під час обстрілів російськими збройними формуваннями при відведенні підрозділів із Дебальцевого.
Похований в селі Мрин.
Без Владислава лишились дружина Наталія Олексіївна, син Артур та донька Єлизавета.
Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року — орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Меморіальна дошка Владиславу Живковичу відкрита на території Мринської гімназії.
28 серпня 2015-го на території Міністерства оборони України відкрито меморіальну дошку командиру автомобільного взводу автомобільної колони Центру забезпечення службової діяльності МО та ГШ ЗСУ Владиславу Живковичу.
ГАЛУШКО ОЛЕГ ВАСИЛЬОВИЧ (10.06.1979 — 28.11. 2015)
Учасник російсько-української війни.
У 1994 році закінчив Носівську загальноосвітню школу. У 2009 році закінчив Темнівський навчальний центр № 100 (Харківська область) за спеціальністю “столяр-будівельник”. Працював на будівництві.
Призваний до Збройних сил України в липні 2015. Солдат 92-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 28 листопада 2015 поблизу села Райгородка Новоайдарського району Луганської області.
Похований 3 грудня 2015 в Носівці.
Мати, Галушко Віра Юхимівна, мешкає в Носівці.
МАЛЬЦЕВ ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ (17.02.1983 — 2.12. 2017)
Молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Народився в селі Лихачів.
2000 року закінчив Лихачівську ЗОШ, потім Мринське СПТУ № 33, де здобув професію тракториста, в Ніжині — водія. В травні 2003 — листопаді 2004 проходив строкову військову службу в лавах ЗСУ (Болград, Одеської області). Протягом 2005—2007 проходив службу в органах Міністерства надзвичайних ситуацій України — у пожежній частині Києва, по тому працював — на Житомирській кондитерській фабриці «Житомирські ласощі». З 2007 по 2014 рік мешкав у Житомирі; влітку 2014-го повернувся до рідного села.
Пішов до військкомату добровольцем, 7 грудня 2014 року підписав контракт на 3 роки; молодший сержант, командир бойової машини — командир відділення 3-го взводу 2-ї роти 1-го механізованого батальйону 54-ї бригади. На фронті - з 11 лютого 2015-го, у боях за Дебальцеве зазнав контузії.
1 грудня 2017 року зазнав важкого поранення під час мінометного обстрілу РОП біля села Троїцьке.
Помер 2 грудня вночі в лікарні міста Попасна.
5 грудня 2017 року похований у селі Лихачів.
Без Володимира лишились мама, дві сестри (одна з них є його двійнятком), дружина та двоє синів.
Указом Президента України № 42/2018 від 26 лютого 2018 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.