Носівська міська рада офіційний веб-сайт

СЕНЮК ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ (24.12.1974   27.02.2022)  

 Герой України

   Головний сержант,  танкіст Олексій  Сенюк загинув 27 лютого 2022 року під час оборони Чернігова. Від початку повномасштабного нападу російських військ в одному із зіткнень із противником знищив дві ворожі бойові машини піхоти і захопив танк Т-72. Головний сержант 1-ої окремої танкової Сіверської бригади посмертно удостоєний звання Герой України.

Олексій народився в селі Теліжинці на Київщині. Там закінчив школу та пішов працювати будівельником. У 2014-му вирішив йти захищати Україну спочатку добровольцем, а потім став контрактником ЗСУ.

Побратими розказують, що військовослужбовець був найкращим воїном-танкістом, який пройшов пекло боїв, що точилися спочатку на сході України. Ніколи не боявся приймати рішення і брати за них відповідальність. За стійкість і відвагу у 2016 році був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Знайомі чоловіка кажуть, що понад усе на світі чоловік любив своїх донечок: Ангеліну та Даніелу, а також Україну. Герой загинув у день народження своєї доньки.

Через постійні військові дії в регіоні лише 45 днів по тому вдалося похоронити Героя – він знайшов свій вічний спочинок у місті Носівка на Чернігівщині, яку він боронив до останнього подиху.

Олексія не дочекалися вдома дружина та дві доньки.

БАКЛАН  СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ  (30.09.1979 -23.03.2022)

Зупинилося серце уродженця Носівки  Баклана Сергія Миколайовича, артиста І категорії військового оркестру Державної спеціальної  служби транспорту 8 навчального центру міста  Чернігова, старшого прапорщика.

 30 вересня йому б виповнилося лише 43 роки. 

 У померлого  зилишилися  батьки - Лариса Степанівна та Микола  Юхимович, дружина  Тетяна, двоє  дітей.

Поховано Сергія на кладовищі по вул.  Троїцькій в Носівці.

ПІДДУБНИЙ РОМАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ  (12.06.1997      16.04.2022)

Старший солдат, контрактник.

 У цій родині виховали трьох синів: Костянтина, Якова, Романа, які стали військовими ЗСУ і боронять   рідну землю.  Ма же рік тому відійшов у засвіти батько цих мужніх  чоловіків, а мама, Лідія Сергіївна, стала берегинею для своїх синів.

16 квітня в бою на Харківщині, в Ізюмському районі, один з них героїчно загинув. Роману було всього 24 роки.  З 2019 року він став контрактником славнозвісної  95- ї десантно-штурмової бригади Збройних Сил України.

Поховано Романа в с. Степові Хутори.

ЗАКАЛЮЖНИЙ ЄВГЕНІЙ ГРИГОРОВИЧ - (8.04.1979 -14.05.2022).

Контрактник, десантник.

 Стати військовим була його мрія дитинства, тому після закінчення школи, він вступав до Одеського  інституту сухопутних військ. З першої спроби це не вдалося, а   ставши солдатом строкової служби,  ще більше впевнився, що військова справа - це його.  Тому не відмовився від своєї мрії і таки став курсантом цього вузу. Втім не  вчити теорію, а  опановувати військову практику припало до душі юнаку більше. Спробувавши себе  у службі в десантних військах, він  не роздумуючи записався добровольцем у миротворчий батальйон в Югославію.

 Коли у 2014 році росія розпочала вторгнення в Україну, він знову пішов добровольцем, став на захист рідної країни,обороняв Донецький аеропорт, мав серйозне поранення, нагороджений орденом «За мужність».

 Після лікування та реабілітації, у 2015 році - демобілізований.

 З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну, Євгеній Григорович – знову  добровольцем пішов боронити рідну землю.

14 травня  2022 року  у важких боях на Луганщині біля м. Попасна сержант Закалюжний отримав осколкове поранення, несумісне з життям.

Героя  поховано в рідному селі  Володькова Дівиця.

ОЛЕКСІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ЛИТОВКА (16.08.1999 – 21.05.2022)

Надійшла сумна і болюча звістка – отримали результати проведеної  медичної експертизи та ідентифіковано  нашого загиблого земляка, військовослужбовця Олексія Литовки, який народився  та виріс в  с. Плоске.  Залишаючись вірним військовій присязі,даній українському народові,  у бою за нашу Батьківщину, в ході ведення бойових дій в районі міста Маріуполь Донецької області. виявивши стійкість і мужність, загинув 21 травня 2022 року.

Кожен день з того страшного травневого дня, відколи перестав виходити на зв’язок Олексій. Його  весь  цей час чекала мама, рідні, друзі, до останнього сподіваючись, що він живий.

На жаль, дива не сталося.

Поховано Героя  31 грудня в селі Плоске .

Вічна і світла пам’ять воїну Олексію!

ЧЕРНИШ МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ (12.02.1974 - 23.05.2022) 

Контрактник,  доброволець.

Микола Олексійович народився на Черкащині, все життя працював, захищаючи інших - він був правоохоронцем. Після виходу на пенсію продовжував працювати, а в перший день війни звернувся до військкомату, виявивши бажання стати на захист рідної землі. Оскільки добровольців було дуже багато, йому запропонували зачекати. Але він чекати не міг, поїхав до столиці і там  записався до 112 батальйону ТРО м. Київ. Звідти і був мобілізований.

 23 травня  2022 року  в кровопролитних боях під Сіверодонецьком, Луганщина, він загинув.

Поховано  воїна  в с. Володькова Дівиця, де проживав він з родиною,  на малій батьківщині  дружини Наталії.

УТВА НАЗАР ГЕННАДІЙОВИЧ  (УТЯ) (7.06.2001- 26.05.2022).

Кавалер орденів "За мужність" ІІІ і ІІ ступенів 

 

Воював на Сході, був стрільцем  у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

26 травня 2022 року біда постукала ще в одну родину громади. Тепер у Носівці.

Від ворожої кулі  під час артобстрілу  поблизу Ізюма загинув носівчанин, старший солдат Назар  Утва.

Назар народився і виріс у Носівці, після навчання в Носівській міській гімназії, навчався в Бобровицькому  коледжі економіки та менеджменту ім. О. Майнової. 7 червня йому виповнилося б лише 21, а 26 травня  він потрапив під мінометний артобстріл і на очах у брата і побратима Антона Бородавка його юне серце зупинилося... 

 Він мав мрію - бути військовим, захищати рідну землю.  Його мрія здійснилася, він став військовим, він  став захисником, він став Героєм, тільки ж як боляче, що доводиться говорити про нього у минулому часі… 

Юний Герой, старший солдат Назар  Утва  уклав контракт на службу в Збройних Силах України у 2020 році. Останні місяці повномасштабної війни росії проти України  воював на Сході, був стрільцем  у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Живим коридором шани зустрічали юного  Героя на межі Ніжинської та Носівської громад. По всьому руху колони незважаючи на дощову  погоду,  люди з квітами та прапорами, не стримуючи сліз схилилися у пошані та вдячності    подвигу  загиблого захисника.

Поховано  героя  на кладовищі по вул. Спаська в м. Носівка.

Указом Президента України №541/2022 від 29.07.2022 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджено орденом “За мужність” ІІ ступеня нашого земляка старшого солдата УТВУ Назара Геннадійовича (посмертно).

КОЦЮБА ОЛЕКСІЙ АНДРІЙОВИЧ (4.04.1964- 1.06.2022)

Солдат народився і виріс у с. Хотинівка. Після закінчення школи та проходження строкової служби, проживав разом з дружиною та сином  у Миколаєві.  У мирному житті  був підприємцем, але з початком повномасштабної війни росії проти України свідомо обрав шлях захищати рідну землю. Спочатку служив у 79 бригаді, а з 1 травня 2022 року як  бойовий  піхотинець,  -  у складі 95 десантно-штурмової бригади.

 1 червня внаслідок активних бойових  дій під смт Довгеньке на Харківщині, Олексій Коцюба загинув.

 Поховано загиблого у Лихачеві, на малій батьківщині дружини Тетяни, 

ВАРАВА ВАДИМ МИКОЛАЙОВИЧ (24.11.1987 - 16.06.2022)

Старший  лейтенант,  артилерист, контрактник.

Вадим навчався у міській першій школі, закінчував гімназію.  Гарно навчався, любив спорт, мріяв стати військовим.   Після проходження строкової служби, не полишив мрію пов’язати своє життя з військовою справою. Став курсантом Львівської військової академії сухопутних військ.

Далі – служба  в Нацгвардії, активна участь  з 2014 року  у захисті рідної землі від окупантів.

З  першого дня повномасштабного  вторгнення росії проти України  він разом з побратимами відстоював незалежність та територіальну цілісність рідної держави.

16 червня під час виконання  бойового завдання на сході України  Вадими Варава загинув.

  Родина загиблого – дружина Марія,  троє діток проживають на Львівщині. Там і поховано нашого земляка.

Назавжди осиротіли  батьки  Тетяна Василівна та Микола Миколайович, дружина Марія, дітки Артемко, Анастасія, Данилко.

ІГОР  АНАТОЛІЙОВИЧ   КОЗЛЕНКО   5.04.1980 -22.07.2022

На території нашої громади, в с. Адамівка, Держанівського старостинського округу проживає  Олена Олександрівна Ярова, мама, син якої віддав своє життя за Україну. Родина переїхала на Носівщину понад 20 років  тому.

  Ігор Козленко народився на здобув середню освіту  в с. Лебедин, Черкаської області. Після закінчення школи продовжив навчання в Дніпрі, однак не закінчив, оскільки пішов  на строкову службу в Збройні Сили України.  Демобілізувавшись здобуває фах автослюсаря, живе і працює в столиці будівельником, слюсарем - ремонтником на СТО, разом з дружиною Ніною Сергіївною виховували  донечку Людмилу. Рідні,  численні друзі згадують Ігоря як надзвичайно добру, порядну, щиру, відкриту людину, завжди готового підтримати і допомогти, майстра на всі руки. Він був найкращим сином,чоловіком і неймовірним батьком, прикладом людяності, порядності, відданості.

 З початком повномасштабного вторгнення, вже з самого ранку він  стояв в черзі біля військкомату,повідомивши рідним, що йде захищати рідну землю.

26 лютого був зарахований до загону тероборони, а за  якийсь час вже  поповнив ряди ЗСУ. Він був  піхотинцем і великим патріотом України, готовий до останнього відстоювати її територіальну цілісність та суверенітет. Він  дійсно заплатив найдорожчу ціну у цій війні, адже чергуючи на блокпості   на Бахмутському напрямку, його підрозділ потрапив  під шквальний артилерійський обстріл. Ігор отримав дуже важке поранення, втратив ногу, руку, зір…

 Лікарі боролися за його життя 24 дні, всі дуже сподівалися на диво, але  дива не сталося, на жаль. 22 липня 2022 року серце героя зупинилося…

 Поховано солдата Ігоря Козленка на Лісовому кладовищі у Києві.

 Вічна слава, світла пам’ять Герою!

Щирі співчуття мамі, всій родині, адже біль не міліє ні через тиждень, ні через рік…

Оскільки мама загиблого Героя проживає у нашій громаді, прийнято рішення про вшанування пам’яті її сина-Героя,розмістивши  його фото на Стелі загиблих героїв у міському парку Носівки та виготовити  меморіальну дошку пам’яті.

 Герої не вмирають, доки ми про них пам’ятаємо!

Носівська міська рада  підтримує маму  Героя у всіх її потребах, передусім що стосується увіковічення пам’яті загиблого сина та соціальної і фінансової підтримки, передбаченої відповідними  Програмами, які функціонують у міській раді та стосуються родин загиблих наших захисників.

 

ТРУХАН МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ (9.05. 1972 -  17.08.2022)

17 серпня під час бою поблизу с.Червоне, Харківської області, захищаючи волю та незалежність України у війні проти росії,  старший водій мотопіхотного взводу, старший солдат Микола Трухан загинув смертю хоробрих.

 Загиблий земляк  став на захист рідної землі 8 років тому,  коли постала загроза російського вторгнення у 2014 році, уклав контракт військослужбовця Збройних Сил України, з честю виконуючи всі бойові завдання. Повномасштабне вторгнення окупантів  він зустрів у лавах Збройних Сил.

Старший син загиблого Максим  також боронить Україну. 

Миколу Трухана  достойно провели  в останню дорогу за всіма канонами поховання загиблих військових у рідному селі Держанівка

 Надзвичайно символічно у День Державного Прапора  цей дорогий  серцю кожного українця  символ майорів всюди: і зустрічаючи свого героя, і проводжаючи в останню дорогу.

ЯНИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІГОРОВИЧ (23.12.1991 - 08.09.2022).

8 вересня  у зоні проведення бойових дій загинув наш земляк Оскільки підтвердження особи загиблого потребувало  молекулярно – генетичної експертизи, повідомлення надійшло лише зараз. Всі до останнього сподівалися, але, на жаль, до 4 відділу Ніжинського РТЦК та СП м. Носівка надійшов документ - постанова про визнання  тіла загиблого військовослужбовця Збройних Сил України  як солдата  Яницького Олександра Ігоровича.

Олександр Яницький, носівчанин, був мобілізований 2 липня 2022 року, служив стрільцем-санітаром 1 десантно-штурмового взводу 9 десантно-штурмової роти, 3 десантно –штурмового батальйону, військової частини А0224 під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій загинув  в районі населеного пункту Новомихайлівка, Донецької області, залишившись вірним присязі у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та інтереси держави у зв’язку з військовою агресією росії проти України.

У загиблого лишилася мама Тетяна Степанівна, дружина Анастасія, синочок.

ЛУЦАК ЛЮБОМИР ВАСИЛЬОВИЧ  (31.07.1991 - 23.09.2022).

 

Солдат Луцак був призваний на військову службу 9 березня, служив грананометником 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти.

23 вересня внаслідок артилерійського обстрілу,будучи вірним військовій присязі у бою за нашу Батьківщину та місто Бахмут, виявивши стійкість та мужність поблизу с. Миколаївка Друга Бахмутського району на Донеччині, отримав поранення несумісні з життям.

У загиблого залишилася дружина Руслана Володимирівна, дітки -  Настуня та Саша.

Його ім’я було настільки співзвучним з його життєвою позицією, світосприйняттям:  його всі пам’ятають усміхненим, щирим, з відкритою душею і неймовірно залюбленим  у свою родину і рідну землю. Саме тому в перші дні війни він став на захист України добровольцем, боронивши  з побратимами Чернігів. Далі був схід…Боляче, що саме тут  його настигла смерть від ворога.

 Родом захисник  із Івано -  Франківщини. Втім, Носівка для нього стала рідною, бо тут зустрів свою кохану, тут народилася його сім’я, з’явилися на світ донечка і синочок. Молода сім’я вила своє  родинне гніздечко, будували плани, які в одну мить обірвалися через  трикляту війну.

 Любомира поховали як Героя. Бо він – справжній герой, який, незважаючи на свій молодий вік, жив на повен зріст, з відкритою настіж душею, з повагою і любов’ю до життя і України.

Поховано Любомира на кладовищі по вул. Княгині Ольги у Носівці.

БІЛАНЕНКО ОЛЕКСІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ( 1.08.1974 - 25.09.2022).

Старший солдат Біланенко з Плоского був призваний на військову службу 9 березня, служив грананометником 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти.

25 вересня внаслідок артилерійського обстрілу,будучи вірним військовій присязі у бою за нашу Батьківщину та місто Бахмут, виявивши стійкість та мужність поблизу с. Миколаївка Друга Бахмутського району на Донеччині, отримав поранення, несумісні з життям.

Поховали Героя на його малій батьківщині – на Полтавщині.

СЕНИК СЕРГІЙ ГРИГОРОВИЧ (8.08.1987 - 29.09.2022)

Сергій Сеник із Степових Хуторів  був надзвичайно доброю, щирою відкритою людиною, мав велике серце, наповнене любов’ю до своїх рідних, до людей і найбільше – до України. Пройшов військовий гарт  ще  в 2014 році в АТО, та коли росія віроломно вторглася й на Чернігівщину, він не міг бути  осторонь.

Молодший сержант був призваний на військову службу 9 березня, служив розвідником-кулеметником 3 відділення розвідвзводу військової частини А 7105.

29 вересня внаслідок артилерійського обстрілу,будучи вірним військовій присязі у бою за нашу Батьківщину та місто Бахмут, виявивши стійкість та мужність поблизу с. Миколаївка Друга Бахмутського району на Донеччині, отримав поранення несумісні з життям.

 Його так чекала донечка на свій день народження 30 вересня…

У загиблого лишилася  дружина Яна, батьки Наталі Іванівна, Григорій Григорович, донечка Софійка.

Загиблого воїна поховали у рідному селі Степові Хутори.

РИНДЯ МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ

(25.03.1966 – дата смерті не встановлена)

До 4 відділу Ніжинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки надійшло повідомлення про смерть з невідомих та не уточнених причин військовослужбовця, який був призваний 8 квітня 2022 року. Народився  в селі Яблунівка.

Солдат Микола Риндя служив у військовій частині А4008 електриком-дизелістом польової лазні.

11 жовтня 2022 року відбулося поховання солдата у рідному селі.

У померлого залишився неповнолітній син Андрій та цивільна дружина Ольга Григорівна.

 

КОВАЛЬЧУК ЄВГЕНІЙ ОЛЕГОВИЧ (30.09.1991 – 20.10. 2022).

 До 4 відділу Ніжинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки надійшло повідомлення про смерть (закрита черепно - мозкова травма) військовослужбовця.

Молодший сержант   Євгеній Ковальчук служив  у мінометному взводі мінометної  батареї механізованого батальйону у військовій частині А1815.  Євгеній Ковальчук  народився  в Носівці.

Воїн, який став до лав Збройних Сил з початку війни росії проти України.

Молодший сержант Євгеній Ковальчук захищав Україну з 2014 року, був контрактиком, мав нагороди за свою службу.

На деякий час він повернувся до цивільного життя. А з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, одним з перших став на захист рідної землі.

Євгеній Ковальчук служив у мінометному взводі мінометної батареї механізованого батальйону військової частини А1815.

На жаль, 20 жовтня його серце, сповнене любові до життя і України, зупинилося.

 Поховано Євгенія Ковальчука на кладовищі по вул. Троїцька в Носівці.

СУПРУН ФЕОДОСІЙ ПЕТРОВИЧ (15.02. 1980 - 31.10.2022).

Солдат Феодосій Супрун був мобілізований 7 червня, служив стрільцем-помічником гранатометника 5 парашутно – десантної роти 2 парашутно-десантного батальйону, військової частини А1126 -  вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність загинув від отриманих поранень, не сумісних з життям під час участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії поблизу населеного пункту Терни, на Донеччині.

Осиротіли без чоловіка та батька  дружина Людмила Вікторівна, діти Вікторія та Владислав.

Пам’ять про його життєвий подвиг житиме у пам’яті земляків вічно!

КРАСЕВИЧ АНТОН ПАВЛОВИЧ  (23.11.1999 - 08.11.2022).

Старший солдат, носівчанин, був мобілізований 31 березня 2022 року, служив сапером 2 інженерно - саперного взводу 3 механізованого батальйону військової частини А 0501, під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій був тяжко поранений та доставлений до військово-медичного клінічного центру Північного регіону м. Харків. На жаль, лікарям не вдалося врятувати Героя.

Залишившись вірним присязі у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та інтереси держави у зв’язку з військовою агресією росії проти України, він до останнього боровся за життя, але сили виявилися надто нерівними. 8 листопада завершився його земний шлях.17 листопада 2022 року назавжди увійде в  сучасну історію нашої громади як один з найважчих днів. Носівка сьогодні зустрічала і проводжала в останню дорогу свого земляка – юного Антона Красевича. Він разом з мамою та братом – близнюком Артемом проживав на вулиці Привітній. Таким він і був – щирим, відкритим, талановитим, з відкритою душею і серцем, сповненим любові до всіх.

23 листопада йому б виповнилося лише 23…

Неймовірний біль, жаль, горе, яке не можна виміряти нічим і ніколи. Ось таку ціну вся Україна і наша громада платить за кожен новий день, за можливість жити,  за Перемогу, яка неодмінно буде за нами, бо є вони - наші героїчні захисники, титани духу, сили, віри у визволенні рідної землі від  російських окупантів. Два брати-близнята  Антон і Артем Красевичи народилися в Носівці,  зростали добрими, чуйними, уважними . Після закінчення  другої міської школи, здобували освіту в Броварському професійно – технічному закладі, пройшли строкову службу у Збройних Силах України. З початком повномасштабного вторгнення  росії  проти України обидва брати  стали на захист рідної держави добровольцями, служили в одній частині, з честю виконували свій військовий обов’язок…

На жаль, під час виконання військового завдання Антон отримав поранення, яке виявилося несумісним із життям.

Всі сповідалися, що він вистоїть і найбільше в це вірив його брат і побратим Артем, мама, всі рідні, численні друзі. Але, на жаль,серце Героя зупинилося у лікарні. Нашому захиснику назавжди 22

Сльози і розпач, невимовний жаль за таким юним і відважним героєм, який заплатив за нашу свободу найдорожчим - власним життям.

У загиблого залишилися мама  Ольга Миколаївна, батько Павло Павлович, брат і побратим Артем.

Поховали Героя на кладовищі цукрозаводського мікрорайону.

ЗАКАВРАШНИЙ АНДРІЙ  ВІТАЛІЙОВИЧ (31.08.1997 -14.11.2022).

 

Старший солдат народився у Лихачеві. Після закінчення школи здобував освіту в Ніжинському аграрному коледжі, проходив строкову службу у Збройних Силах України. В перший день повномасштабного вторгнення росії  Андрій   став на захист рідної землі. Служив стрільцем-помічником гранатометника  стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А 1815.

Вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність помер у лікарні від отриманих поранень, не сумісних з життям під час участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії.

Андрія Закаврашного  поховано у рідному селі Лихачів.

БАРВАНОВ ГРИГОРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ  (26.12. 1977 – 24.11. 2022)

Надійшло сповіщення про загибель нашого земляка, жителя с. Козари, Григорія Барванова.

 Перше сповіщення  мама  воїна, Ганна Аркадіївна, одержала ще 6 грудня 2022 року  про те, що її син, гранатометник І стрілецького відділення стрілецького батальйону  під час штурмових дій ворога в районі м. Бахмут він зник безвісті.

 Родина організувала пошуки, велика кількість людей  сподівалися на добрі новини. На жаль…

 Чергове сповіщення з військової частини надійшло вже, на жаль,  про його загибель.

 Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність він загинув 24 листопада 2022 року  в районі міста Бахмут. Наразі тіло земляка перебуває на окупованій території.

 Солдат Григорій Барванов народився в Молдові.  Дитячі та юнацькі роки пройшли в селі Козари,    проживав  в м. Чернігів.

Навчався в Козарській середній школі. Закінчив Козелецький технікум ветеринарної медицини. Продовжив навчання  в Чернігівському політехнічному  інституті. Пройшов  професійний  шлях від  інкасатора до головного ревізора відділу ревізій  філії Чернігівської області, України "АТ" Ощад банк.

Певний час працював  на підприємстві "Носівське ХПП".

В 2019 році пережив автокатастрофу, отримав інвалідність. Міг просто лишатися вдома, але це було не в його життєвих  правилах.  З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у Чернігівський військкомат. Був призначений у стрілецький батальйон.  Пройшов блокаду Чернігова.

Під ворожими обстрілами на власному авто, розвозив хліб і воду населенню. На передову лінію  оборони міста возив боєприпаси та євакуйовував поранених. Брав участь в битві під Шестовицею. Після деокупації нашої області продовжив захищати  рідну землю  на сході України.

За словами побратимів, він був щирим, чесним,  порядним, мужнім воїном, вірним товаришем, неодноразово рятував поранених хлопців, ризикуючи власним життям.

Мав добру вдачу і почуття гумору.

У загиблого лишилася  мама, Ганна Аркадіївна, син  Дем’ян.

Вічна слава і вічна пам’ять загиблому Герою!

 

  СІДОРОВ АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ (29.04.1999 - 1.12.2022)

Народився і жив у рідному селі Дослідне. Закінчив школу, проходив строкову службу, працював… безмежно любив людей і життя.

 Він так поспішав жити, зігріваючи своєю увагою, теплом і невичерпною добротою батьків, Валентину  Олексіївну та Олександра Васильовича, брата Олександра, сестру Тетяну, бабусю Марію Іванівну і багато друзів, знайомих, побратимів.  А  коли терорист - агресор вторгся у нашу Україну, він став на захист рідної землі добровольцем.

Неймовірно гірка втрата знову сколихнула нашу громаду, всю Носівщину, яка відгукується  болем і жалем у кожному серці. 

Першого грудня 2022 року у  запеклих боях поблизу Бахмута, в населеному пункті  Кліщіївка захищаючи територіальну цілісність і незалежність України, виборюючи мир і спокій  на нашій землі під час мінометного обстрілу від множинних осколкових поранень,  не сумісних з життям  героїчно  загинув юних захисник, житель с. Дослідне старший стрілець, солдат військової частини А4219 Андрій Сідоров.  Ще одним  воїном небесного війська стало більше.

ПЕЩЕРОВ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ ( 02.06.1983 - 24.12.2022)   

Солдат Олександр Пещеров, житель с. Володькова Дівиця з  перших днів повномасштабного вторгнення  став на захист   української землі, яка стала для нього рідною, адже народився він в Магаданській області.  Службу проходив  у лавах  першої  танкової бригади, був водієм-механіком.

Залишаючись  вірним військовій присязі, під час виконання  бойового завдання,  серце   воїна зупинилося  24 грудня.

У мирному житті Олександр Сергійович працював у Києві промисловим альпіністом, мав дружну, щасливу родину: дружину Альону Анатоліївну, синів Олександра і Антона.

Поховали Героя на місцевому кладовищі по вул. Центральній в с. Володькова Дівиця.

СІЛЬЧЕНКО ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ ( 22.09. 1985 - 30.12.2022).

 Переддень кінця року надійшло сповіщення про  загибель захисника, жителя  м.Носівка

 Солдат Олександр  Сільченко    був мобілізований 15 листопада, ставши на захист   української землі.

Залишаючись  вірним військовій присязі, під час виконання  бойового завдання, солдат резерву запасної роти загинув від вогнепального осколкового поранення в результаті мінометного обстрілу на Луганщині.

Олександр  загинув на своїй малій батькіщині, адже він народився і виріс в Луганській області, а в 2012 році разом з батьками  його родина переїхала до Носівки.

У мирному житті Олександр Сергійович працював у Києві поліцейським,  будував власний дім, нещодавно одружився і радів появі на світ своєї донечки Веронічки, якій виповнилося  лише кілька місяців. Чоловік мав плани жити, радіти, бути щасливим...

 На жаль, повертається він на щиті...

У загиблого лишилася дружина Альона, донечка,  батьки.

Олександр Сільченко похований  на кладовищі по вул. Троїцька у Носівці.

ВОРОБЙОВ МАКСИМ ВІКТОРОВИЧ (2.06.1985 - 30.12.2022).

 Під час виконання бойового завдання, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, залишаючись вірним військовій присязі в Запорізькій області загинув Максим Вікторович Воробйов.

 Солдат Максим Воробйов народився  на Сновщині,  де закінчив навчання у школі.  Далі у мирному житті певний період проживав у столиці,  працював старшим продавцем в «Епіцентрі».  Разом з дружиною Надією Василівною виховували двоє донечок, Сніжану і Мирославу.

Кілька років тому родина Воробйових оселилася у с. Лукашівка нашої громади, придбали  обійстя, облаштовували своє життя, мали багато планів і мрій. Вони б неодмінно збулися, якби не війна і не російські нелюди, що  віроломно  увірвалися  в Україну і мали свої  плани. Та їм ніколи не збутися, бо наші захисники мужньо стали на захист, даючи відсіч ворогу. Наші незламні і найкращі ЗСУ.

15 березня 2022 року  Максим Вікторович був   мобілізований та  став стрільцем-снайпером. А в передостанній день грудня, якраз у день народження меншої  донечки, він не вийшов на зв’язок…

 Загиблого героя поховано в Києві.

ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ БОБОК (30.03.1974 -30.12.2022)

 За Україну загинув Володимир Бобок, житель Мринської ТГ.

Командир другої стрілецької роти народився, жив і працював в рідному Мрині. Був зв’язківцем на підприємстві ВУПЗГ.

Ще до початку повномасштабного  вторгнення  Володимир Бобок уклав контракт, ставши на службу до Збройних Сил України.  З лютого 2022 року боронив Ніжин, Чернігів, прикордоння.

Під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Підгородне,  Бахмутського району, на Донеччині, загинув. Це сталося 30 грудня 2022 року  на тимчасово окупованій території,можливості забрати тіло загиблого командира не було. Лише після проведеного обміну тілами з ворожою стороною та впізнання рідними, можна гідно поховати Героя.

Вічна пам’ять в слава загиблому Герою-захиснику!

Володимир Бобок знайшов свій вічний спочинок на кладовищі рідного Мрина.

 

 Пам’ятаймо, яку  ціну платить Україна і наша громада за мир і перемогу у війні з російським катом!

 

Переглядів:854