16 березня 2023
ЯРОВИЙ АНДРІЙ ІГОРОВИЧ (20.04.1995-11.01.2023)
Солдат був мобілізованй 6 червня 2022 року. Останнім часом його військовий підрозділ дислокувався на Донеччині. Андрій, в складі розвідувального взводу стрілецького батальйону, залишаючись вірним військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, забезпечуючи здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, загинув на Донеччині 11 січня.
У загиблого лишилася мама, Світлана Михайлівна, молодший брат.
Пам’ять про його життєвий подвиг житиме у пам’яті земляків вічно!
Вічна слава і світла пам’ять!
Герої не вмирають!
Ярослав народився в Ніжині. Перший клас закінчив в Ніжинській середній школі № 13. Продовжив навчання в Плосківській середній школі, Мринської громади. В 2008 році вступив до НТУУ "КПІ ім. Ігоря Сікорського" на кафедру динаміки, міцності машин та опору матеріалів механіко-машинобудівного інституту.
Закінчивши у 2014 році магістратуру з відзнакою, пішов працювати в Державний науково-дослідний інститут МВС України.
З 2015 року почав працювати в ДП "НАЕК "Енергоатом"" на посаді старшого інженера (займався розрахунками міцності конструкцій атомних станцій і подовженням експлуатації атомних енергоблоків). Активно займався спортом.
З 2014 проходив вишколи і навчання в Добровольчому українському корпусі «Правий сектор». Брав участь в навчаннях Українського легіону і територіальної оборони. Активно займався військово-тактичною грою в страйкбол. З першого дня повномасштабної війни долучився добровольцем до лав ЗСУ. Займав посаду інструктора з тактико-спеціальної підготовки в навчальному центрі у складі 135 обухівського батальйону територіальної оборони. У грудні долучився до штурмового підрозділу ГУР МО. Під час виконання бойового завдання під Бахмутом 17 січня 2023 року загинув, віддавши життя за Україну.
У загиблого лишилися батьки, брат.
Герої не вмирають!
Поховано Ярослава у с. Плоске.
Вічна слава та світла пам’ять Герою!
ГУЛЕНКО РОМАН МИХАЙЛОВИЧ (17.04.1993- 18.01.2023)
Важкі бої на сході України відгукуються у кожному куточку нашої землі горем і болем втрат.
На щиті зустрічаємо найкращих. Від того так болить серце не лише у рідних, які пережиаають невимовний біль і спустошеність. Неможливо бути байдужим, коли небесними янголами стають наші захисники, такі молоді, цвіт української нації..
Знову надійшло сповіщення про загибель нашого земляка Романа Михайловича Гуленка.
Народився в Носівці. Закінчив Носівську загальноосвітню школу № 1. Навчався в залізничному училищі. Працював електриком. З 2021 року проживав в с. Вишеньки, Бориспільського району на Київщині.
З самого початку повномасштабного вторгнення добровольцем вступив до лав ЗСУ, в Окрему президентську бригаду. Солдат Роман Гуленко був навідником механізованого батальйону. Мужньо виконуючи військовий обов’язок та залишаючись вірним військовій присязі. У бою за Україну, її свободу і незалежність, внаслідок травм несумісних з життям в результаті мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання в Бахмутському районі на Донеччині, він загинув. Загинув як Герой, назавжди поповнивши військо небесне.
Носівська міська рада, виконавчий комітет, депутатський корпус щиро співчувають у важкому, непоправному горі мамі Любові Володимирівні, дружині Валентині Миколаївні, сестрі Оксані Михайлівні, всім рідним та близьким загиблого.
Вічна слава про життєвий подвиг загиблого Героя-захисника Романа Гуленка житиме завжди у пам’яті земляків!
Герої не вмирають!
Поховано Романа Гуленка буде на кладовищі по вул. Княгині Ольги в м. Носівка.
ВОЛИНКО АНАТОЛІЙ МИХАЙЛОВИЧ (2.04.1967 - 25.01.2023)
Сумна звістка надійшла з фронту про загибель нашого земляка, уродженця села Киселівка, Мринської громади.
Штаб - сержант Волинко А.М. загинув в Донецькій області під час виконання військового завдання по захисту територіальної цілісності та незалежності України.
У загиблого залишилася дружина Надія, син Богдан.
Поховано воїна на Берковецькому кладовищі в м. Київ.
Світла пам'ять та вічна шана загиблому Герою.
БАЛАН АНДРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ (16.11.1985 – 3.02.2023)
Страшну, кровопролитну війну у наш спільний дім приніс найзапекліший ворог - росія. Вся Україна у чорній хустці печалі і сліз. В кожне місто і село надходять ці страшні повідомлення з військових частин про загибель захисників.
Як же невимовно боляче втрачати таких хлопців. Кожен з них - Герой, яких маємо пам’ятати, бо це завдяки їм ми маємо можливість жити, бо це саме вони стали на захист рідної землі, заплативши за майбутню Перемогу найвищу ціну – власне життя!
Знову, на жаль, маємо втрату. Відданий військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконавши поставлене завдання, у бою за Україну, її територіальну цілісність і незалежність, поблизу населеного пункту Ступочки,на Донеччині, 3 лютого загинув наш земляк Андрій Балан, воїн ЗСУ, який був старшим навідником 5 мінометного розрахунку 2 мінометного взводу мінометної батареї І десантно-штурмового батальйону військової частини.
Солдат Андрій Олексійович Балан народився в Чернігові. Проте Носівка для нього була другим домом, адже це мала батьківщина його мами, Ольги Миколаївни. Все дитинство і юність Андрія та його брата проходили тут.
У Носівці Андрій має багато друзів. Адже він був неймовірно добрий, щирий, життєрадісний, товариський, завжди готовий підтримати і допомогти. Любив природу і життя.
Після закінчення школи у Чернігові, Андрій став студентом тамтешнього вузу. Втім за кілька років відчув у собі поклик до іншого - виготовлення меблів, всерйоз цікавився ІТ-технологіями. Вони з братом Миколою завжди були на одній хвилі, будували власний бізнес, плани на майбутнє…
На жаль, все обірвала триклята війна. Андрій отримав повістку, 15 листопада вже вирушив у частину, а 16 листопада свій 37 день народження зустрів вже у лавах Збройних Сил України.
Він щодня телефонував, заспокоював,бо все ж мало бути добре. Так хотілося вірити мамі, батьку, брату і його родині, племінникам, яких так любив Андрій і це було взаємно…
На жаль, на щиті довелося зустрічати його і рідним, і нашій громаді, і Носівці, яка так пригорнулася до його серця і де він знайшов свій вічний спочинок.
Герої не вмирають!
Вічна пам’ять та слава загиблому воїну –захиснику!
Загиблого Героя поховано на кладовищі по вул. Спаська в Носівці.
|
ІЩЕНКО АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ (27.07.1969 – 7.02.2023)
Солдат Андрій Іщенко народився в с. Хохітва, Богуславського району на Київщині. Останні роки проживав в с. Володькова Дівиця, працював охоронцем у столиці. Після мобілізації в лави Збройних Сил України він служив стрільцем-снайпером механізованого відділення механізованого батальйону військової частини. Залишаючись вірним військовій присязі з оборони територіальної цілісності та суверенітету України, виконуючи бойове завдання, 7 лютого 2023 року загинув внаслідок штурмових дій ворога в районі населеного пункту Авдіївка Покровського району на Донеччині. Поховано загиблого на Алеї Героїв в м. Дніпро. Вічна пам’ять воїну – захиснику! |
АНДРІЙ СЕРГІЙОВИЧ ТКАЧ (2.01.2001-19.02.2023)
Сумна звістка надійшла про загибель військовослужбовця- добровольця Андрія Ткача.
Солдат народився в с. Народичі, на Житомирщині.
Закінчив школу,здобув спеціальність електрозварювальника в професійному ліцеї і пройшов строкову службу в Національній Гвардії України. В юнака попереду було ціле життя, яке, без сумніву, він би прожив гідно, бо був надзвичайно добрим, людяним, відповідальним, мав серйозні плани, адже він став надійною підтримкою та опорою в родині для мами та меншого брата після смерті тата.
Все перекреслила проклята війна. Їхнє село межує півтора десятками кілометрів з білоруссю. З перших днів повномасштабного вторгнення рашисти сунулися ордою.
Відсиджуватися він не зміг. І вже в березні 2022 року пішов добровольцем у Нацгвардію, ставши на захист рідної землі.
Спочатку ворожі снаряди летіли на околиці Народичів. А вже зовсім скоро були і в городах, і в хатах. Оселя родини Ткачів також серйозно постраждала. І Андрій разом з родиною приймає рішення про евакуацію та придбання житла.
За допомогою знайомих їхній вибір зупинився на с. Володькова Дівиця. Тут Андрій придбав будинок для мами і брата, а сам продовжував службу. Ще на початку цього року він був у відпустці у Володьковій Дівиці. Тут йому дуже подобалось.
А вже 19 лютого він загинув. Загинув як герой, у бою за рідну Україну.
З честю виконуючи свій військовий обов’язок, залишаючись вірним присязі внаслідок штурмових дій ворога, виборював державний суверенітет та територіальну цілісність України.
Андрій Ткач був у військах оборони стрільцем-снайпером 2 штурмового відділення, штурмової роти, штурмового батальйону.
Носівська міська рада, виконавчий комітет, депутатський корпус, Володьководівицький старостинський округ щиро розділяють біль непоправної втрати з мамою Інною Вікторівною, братом Максимом, рідними та близькими.
Пам’ять про життєвий подвиг юного Андрія житиме вічно.
Поховано загиблого Героя в с. Володькова Дівиця на кладовищі по вул. Освіти.
Герої не вмирають!
ТАРАС АНАТОЛІЙОВИЧ КУЛИК (20.12.1996-3.03.2023)
ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ НАЙДЬОН (15.04.1980 -9.04.2022)
22 квітня надійшло сповіщення про загибель носівчанина. На новини про земляка чекали більше року. Боляче, що прийшли вони такі…
Сержант Олександр Найдьон народився в с.Підгайне. Дитинство і юність Олександра пройшли в Носівці. Він проживав з бабусею. Свій професійний шлях обрав близький до його філософії життя: бути там, де потрібна допомога. Він працював рятувальником в столиці. Одружився. Разом з дружиною Анею виховували донечку та синочка. Обживали власне обійстя, будували плани – прожити довге і щасливе життя…
Не судилося, бо російські окупанти віроломно вдерлися у наш дім – Україну. З початком повномасштабного вторгнення його не полишала думка стати до лав Збройних Сил і боронити рідну землю. І вже в березні він пішов добровольцем. Службу проходив на посаді гранатометника у славнозвісній 95-й десантно-штурмовій бригаді, воїни якої завжди там, де гаряче, де завжди по лезу, хоча на війні не буває легко.
Вся громада разом з родиною воїна щиро вірила більше року в те, що він живий. Адже поговоривши з дружиною 3 квітня 2022 року сказав, що там в них дуже гаряче, попередив, що може не бути зв’язку. І зв’язок обірвався. Кожен день здавався нескінченним, надія губилася у сльозах та розпачу і невідомості. Аж раптом на початку травня в мережі з’явився його телефон і знову надія. Але, на жаль, його відразу вимкнули, - то окупанти - мародери не погребували забрати «трофей» з уже загиблого.
Довгі місяці пошуків завершилися. Командир військової частини, де служив наш земляк, відзначив вірність Олександра Найдьона військовій присязі народу України у бою за нашу Батьківщину, який, виявивши стійкість і мужність під час виконання військового завдання 9 квітня 2022 року загинув у бою поблизу населеного пункту Сулигівка, Харківської області. Проведено пошуки, експертизи, опізнання, які нарешті підтвердили, що загиблий воїн – Олександр Найдьон.
Носівська міська рада, виконавчий комітет, депутатський корпус щиро розділяє біль непоправної втрати з дружиною загиблого Героя, донечкою Євочкою, синочком Сашею, всіма рідними та близькими загиблого. Вічна та світла пам’ять нашому захиснику!
Поховано Героя на кладовищі по вул. Центральна (на виїзді з Носівки на Козари).
Вічна пам’ять Герою – захиснику!
ПАВЛО ВІТАЛІЙОВИЧ ТРУХАН (12.07.1995 - 28.04.2023)
Молодший сержант Павло Трухан народився в Держанівці.
Закінчив місцеву школу, продовжив навчання, здобуваючи майбутню професію, однак прагнення боронити рідну державу стало вищим за цивільне життя. І вже в 2015 році він поповнив ряди Національної Гвардії України. З початком повномасштабного вторгнення він повернувся вже добровольцем - контрактником у підрозділ НГУ.
Служив командиром кулеметного взводу 4 батальйону Північного ОТО НГУ Його підрозділ виконував бойове завдання на околиці смт Білогорівка, Сіверодонецького району, на Луганщині.
Отримане поранення під час бойового зіткнення з ворогом, виявилося несумісним з життям.
Павло народився у великій, дружній родині, де батьки виховували семеро дітей, а мама, Тетяна Іванівна, удостоєна високого звання «Мати-Героїня». Героєм став і Павло, боляче, що такою ціною.
Павло загинув як Герой і жив, як справжній воїн. Побратими надзвичайно високо цінували і поважали свого комвзводу Павла з позивним Лютий за його людяність, вимогливість, відповідальність, відданість військовому обов’язку і люту ненависть до ворогів.
У загиблого лишився син.
Поховано Павла на кладовищі у рідній Держанівці.
Вічна пам’ять та слава Герою!
