Втрати Носівщини у війні росії проти України у 2023 році

16 березня 2023

ЯРОВИЙ АНДРІЙ ІГОРОВИЧ (20.04.1995-11.01.2023)

Солдат був мобілізованй 6 червня 2022 року. Останнім часом його військовий підрозділ дислокувався на Донеччині. Андрій, в складі розвідувального взводу стрілецького батальйону, залишаючись вірним військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, забезпечуючи здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, загинув на Донеччині 11 січня.

У загиблого лишилася мама, Світлана Михайлівна,  молодший брат.

Пам’ять про його життєвий подвиг житиме у пам’яті земляків вічно!

Вічна слава і світла пам’ять!

Герої не вмирають!

 
МАРИНЕНКО  ЯРОСЛАВ  ОЛЕКСАНДРОВИЧ (БАНДЕРА) (20.05 1991 – 17.01.2023)
 

Ярослав народився в Ніжині. Перший клас закінчив в Ніжинській середній школі № 13. Продовжив навчання в Плосківській середній школі, Мринської громади. В 2008 році вступив до НТУУ "КПІ ім. Ігоря Сікорського" на кафедру динаміки, міцності машин та опору матеріалів механіко-машинобудівного інституту.

Закінчивши у 2014 році магістратуру з відзнакою, пішов працювати в Державний науково-дослідний інститут МВС України.

З 2015 року почав працювати в ДП "НАЕК "Енергоатом"" на посаді старшого інженера (займався розрахунками міцності конструкцій атомних станцій і подовженням експлуатації атомних енергоблоків). Активно займався спортом.

З 2014 проходив вишколи і навчання в Добровольчому українському корпусі «Правий сектор». Брав участь в навчаннях Українського легіону і територіальної оборони. Активно займався військово-тактичною грою в страйкбол. З першого дня повномасштабної війни долучився добровольцем до лав ЗСУ. Займав посаду інструктора з тактико-спеціальної підготовки в навчальному центрі у складі 135 обухівського батальйону територіальної оборони. У грудні долучився до штурмового підрозділу ГУР МО. Під час виконання бойового завдання під Бахмутом 17 січня 2023 року загинув, віддавши життя за Україну.

У загиблого лишилися батьки, брат.

Герої не вмирають!

Поховано Ярослава  у с. Плоске.

Вічна слава та світла пам’ять Герою!

ГУЛЕНКО РОМАН МИХАЙЛОВИЧ (17.04.1993- 18.01.2023)

Важкі бої на сході України відгукуються у кожному куточку нашої землі горем і болем втрат.

На щиті зустрічаємо найкращих. Від того так болить серце не лише у рідних, які пережиаають невимовний біль і спустошеність. Неможливо бути байдужим, коли небесними янголами стають наші захисники, такі молоді, цвіт української нації..

Знову надійшло сповіщення про загибель нашого земляка Романа Михайловича Гуленка.

Народився в Носівці. Закінчив Носівську загальноосвітню школу № 1. Навчався в залізничному училищі. Працював електриком. З 2021 року проживав в с. Вишеньки, Бориспільського району на Київщині.

З самого початку повномасштабного вторгнення добровольцем вступив до лав ЗСУ, в Окрему президентську бригаду. Солдат Роман Гуленко був навідником механізованого батальйону. Мужньо виконуючи військовий обов’язок та залишаючись вірним військовій присязі. У бою за Україну, її свободу і незалежність, внаслідок травм несумісних з життям в результаті мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання в Бахмутському районі на Донеччині, він загинув. Загинув як Герой, назавжди поповнивши військо небесне.

Носівська міська рада, виконавчий комітет, депутатський корпус щиро співчувають у важкому, непоправному горі мамі Любові Володимирівні, дружині Валентині Миколаївні, сестрі Оксані Михайлівні, всім рідним та близьким загиблого.

Вічна слава про життєвий подвиг загиблого Героя-захисника Романа Гуленка житиме завжди у пам’яті земляків!

Герої не вмирають!

Поховано Романа Гуленка буде на кладовищі по вул. Княгині Ольги в м. Носівка.

 

ВОЛИНКО  АНАТОЛІЙ МИХАЙЛОВИЧ (2.04.1967 - 25.01.2023)

Сумна звістка надійшла з фронту про загибель нашого земляка, уродженця села Киселівка, Мринської громади.

 Штаб - сержант Волинко А.М. загинув  в Донецькій області під час виконання військового завдання по захисту територіальної цілісності та незалежності України.

 У загиблого залишилася  дружина Надія, син Богдан.

Поховано воїна  на Берковецькому кладовищі  в м. Київ.

Світла пам'ять та вічна шана загиблому Герою.

  БАЛАН АНДРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ (16.11.1985 – 3.02.2023)

Страшну, кровопролитну війну у наш спільний дім приніс найзапекліший ворог - росія. Вся Україна у чорній хустці печалі і сліз. В кожне місто і село надходять ці страшні повідомлення з військових частин про загибель захисників.

Як же невимовно боляче втрачати таких хлопців. Кожен з них - Герой, яких маємо пам’ятати, бо це завдяки їм ми маємо можливість жити, бо це саме вони стали на захист рідної землі, заплативши за майбутню Перемогу найвищу ціну – власне життя!

Знову, на жаль, маємо втрату. Відданий військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконавши поставлене завдання, у бою за Україну, її територіальну цілісність і незалежність, поблизу населеного пункту Ступочки,на Донеччині, 3 лютого загинув наш земляк Андрій Балан, воїн ЗСУ, який був старшим навідником 5 мінометного розрахунку 2 мінометного взводу мінометної батареї І десантно-штурмового батальйону військової частини.

Солдат Андрій Олексійович Балан  народився в Чернігові. Проте Носівка для нього була другим домом, адже це мала батьківщина його мами, Ольги Миколаївни. Все дитинство і юність Андрія та його брата проходили тут.

У Носівці Андрій має багато друзів. Адже він був неймовірно добрий, щирий, життєрадісний, товариський, завжди готовий підтримати і допомогти. Любив природу і життя.

Після закінчення школи у Чернігові, Андрій став студентом тамтешнього вузу. Втім за кілька років відчув у собі поклик до іншого - виготовлення меблів, всерйоз цікавився ІТ-технологіями. Вони з братом Миколою завжди були на одній хвилі, будували власний бізнес, плани на майбутнє…

На жаль, все обірвала триклята війна. Андрій отримав повістку, 15 листопада вже вирушив у частину, а 16 листопада свій 37 день народження зустрів вже у лавах Збройних Сил України.

Він щодня телефонував, заспокоював,бо все ж мало бути добре. Так хотілося вірити мамі, батьку, брату і його родині, племінникам, яких так любив Андрій і це було взаємно…

На жаль, на щиті  довелося  зустрічати його і рідним, і нашій громаді,  і Носівці, яка так пригорнулася до його серця і де він знайшов  свій вічний спочинок.

Герої не вмирають!

Вічна пам’ять та слава загиблому воїну –захиснику!

Загиблого Героя  поховано на кладовищі по вул. Спаська в Носівці.

ІЩЕНКО  АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ (27.07.1969 – 7.02.2023)

Солдат Андрій Іщенко  народився в с. Хохітва, Богуславського району  на Київщині.

 Останні роки проживав в с. Володькова Дівиця, працював охоронцем у столиці. Після мобілізації в лави Збройних Сил України  він служив  стрільцем-снайпером механізованого відділення механізованого батальйону військової частини.

 Залишаючись вірним військовій присязі з оборони територіальної цілісності та   суверенітету України, виконуючи бойове завдання, 7 лютого 2023 року загинув внаслідок штурмових дій ворога в районі населеного пункту  Авдіївка Покровського району на Донеччині.

 Поховано  загиблого  на Алеї Героїв в м. Дніпро.

 Вічна пам’ять  воїну – захиснику!

ВАЛЕРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ КОРСУНОВ (24.05.1973 -11.02.2023).
 
Сумна звістка надійшла у нашу громаду.
Загинув   військовослужбовець Валерій  Корсунов. У перший день війни він прибув у Деснянський районний в м. Києві ТЦК та СП, готовий стати на захист рідної землі. Адже він мав досвід участі у бойових діях, будучи учасником воєн в інших державах та в антитерористичній операції з 2014 року в Україні.
Народився і виріс Валерій Корсунов в Харкові. Був єдиною дитиною в батьків.
У мирному житті працював машиністом насосних установок на підприємстві «Київводоканал».
У лавах Збройних Сил України був стрільцем І стрілецької роти, стрілецького батальйону військової частини. На жаль, 11 лютого він загинув від отриманих поранень, не сумісних з життям в результаті здійснення ворогом танкового обстрілу позицій підрозділу поблизу населеного пункту Вугледар, на Донеччині.
У загиблого залишилися батьки, які наразі перебувають за кордоном на лікуванні, вони були евакуйовані в період активних бойових дій на Харківщині. Також у Валерія Корсунова є власна родина: дружина,Оксана Анатоліївна, син Владислав, який перебуває у загоні тероборони Києва, а також донька Марина, школярка.
Дружина загиблого має родинне коріння з Носівки, отож було прийняте рішення про поховання Героя саме в нашому місті.
Церемонія прощання та поховання Героя відбулося 23 лютого.
Поховано Героя на кладовищі по вул. Троїцька( біля колишньої меблевої фабрики).
Вічна пам’ять загиблому, щирі співчуття родині та всім, хто знав Валерія Корсунова!

АНДРІЙ СЕРГІЙОВИЧ ТКАЧ (2.01.2001-19.02.2023)

Сумна звістка надійшла про загибель військовослужбовця- добровольця Андрія  Ткача.

Солдат народився в с. Народичі, на Житомирщині.

Закінчив школу,здобув спеціальність електрозварювальника в професійному ліцеї і пройшов строкову службу в Національній Гвардії України. В юнака попереду було ціле життя, яке, без сумніву, він би прожив гідно, бо був надзвичайно добрим, людяним, відповідальним, мав серйозні плани, адже він став надійною підтримкою та опорою  в родині для мами та меншого брата після смерті тата.

Все перекреслила проклята війна. Їхнє село межує півтора десятками кілометрів з білоруссю.  З перших днів повномасштабного вторгнення рашисти сунулися  ордою.

Відсиджуватися він не зміг. І вже в березні 2022 року пішов добровольцем у Нацгвардію, ставши на захист рідної землі.

Спочатку ворожі снаряди летіли на околиці Народичів. А вже зовсім скоро були і в городах, і в хатах. Оселя родини Ткачів також серйозно постраждала. І Андрій разом з родиною приймає рішення про евакуацію та придбання житла.

За допомогою знайомих їхній вибір зупинився на с. Володькова Дівиця. Тут Андрій придбав будинок для мами і брата, а сам продовжував службу. Ще на початку цього року він був у відпустці у Володьковій Дівиці. Тут йому дуже подобалось.

А вже 19 лютого  він загинув. Загинув як герой, у бою за рідну Україну.

З честю виконуючи свій військовий обов’язок, залишаючись вірним присязі внаслідок штурмових дій ворога, виборював державний суверенітет  та територіальну цілісність України.

Андрій Ткач був у військах оборони стрільцем-снайпером 2 штурмового відділення, штурмової роти, штурмового батальйону.

Носівська міська рада, виконавчий комітет, депутатський корпус, Володьководівицький старостинський округ щиро розділяють біль непоправної втрати з мамою  Інною Вікторівною, братом Максимом, рідними та близькими.

Пам’ять про життєвий подвиг юного Андрія житиме вічно.

Поховано загиблого Героя  в с. Володькова Дівиця на кладовищі по вул. Освіти.

Герої не вмирають!

 

ТАРАС  АНАТОЛІЙОВИЧ  КУЛИК  (20.12.1996-3.03.2023)

Березень прийшов у нашу громаду з поганими новинами. На жаль, знову маємо втрати на фронті.
Надійшло сповіщення про загибель Тараса Кулика, жителя с. Володькова Дівиця.
Солдат народився і виріс у Володьковівй Дівиці. В шкільні роки захоплювався спортом, зокрема, футболом. Закінчив школу та залізничне училище. Працював на залізниці.
Був дуже відповідальним, з повагою ставився до жінок, дуже любив маму, був єдиною дитиною у сім’ї.
Власне, усвідомлення того, що він, чоловік, має захищати жінок та дітей, спонукало його стати до лав Збройних Сил України. Він ніс службу І гранатометному відділенні протитанкового взводу ІІ механізованого батальйону військової частини. 3 березня поблизу населеного пункту Міньківка, Донецької області під час оброни взводного опорного пункту внаслідок обстрілу збоку збройних формувань російського агресора Тарас отримав смертельне поранення.
У загиблого Героя залишилися батьки Наталія Миколаївна, Анатолій Миколайович.
Вдячність за захист та світла пам'ять про його подвиг Героя-захисника житиме вічно в серцях земляків!
Вічна пам’ять загиблому Герою!
Поховано Тараса Кулика  у рідному селі на кладовищі по вул Центральна.
 

ГРИГОРІЙ  ВІТАЛІЙОВИЧ  ЖУК (27.01.1975 - 17.03.2023)

Cолдат Григорій  Жук родом з Макіївки.  Служив   кулеметником І стрілецького відділення, 3 стрілецького взводу  окремої бригади ТрО.

Під час виконання бойового завдання у складі своєї роти неподалік населеного пункту Діброва Сіверодонецького району на Луганщині, під час снайперського обстрілу ворога,  він отримав поранення, несумісні з життям. Відразу забрати тіло загиблого солдата не вдалося через проведення бойових дій, евакуювати вдалося лише за кілька днів.

Керівництво військової частини та побратими загиблого відзначають його високу мотивацію до військової служби та професійного самовдосконалення. Григорій мав авторитет серед побратимів, зразково виконував всі поставлені задачі, був  відповідальним, щирим, уважним, з повагою ставився до всіх і чітко виконував накази. Григорій був добре підготовленим солдатом, справжнім воїном і щирим патріотом рідного краю.

У мирному житті він працював електриком. З рідних у загиблого Героя лишився брат.

Вічна та  світла пам’ять загиблому Герою!

Поховано Григорія Жука у рідному селі – Макіївка.

ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ НАЙДЬОН (15.04.1980 -9.04.2022)

  22 квітня надійшло сповіщення про загибель носівчанина. На новини про земляка чекали більше року. Боляче, що прийшли вони такі…

Сержант Олександр Найдьон народився в с.Підгайне. Дитинство і юність Олександра пройшли в Носівці. Він проживав з бабусею. Свій професійний шлях обрав близький до його філософії життя: бути там, де потрібна допомога. Він працював рятувальником в столиці. Одружився. Разом з дружиною Анею виховували донечку та синочка. Обживали власне обійстя, будували плани – прожити довге і щасливе життя…

Не судилося, бо російські окупанти віроломно вдерлися у наш дім – Україну. З початком повномасштабного вторгнення його не полишала думка стати до лав Збройних Сил і боронити рідну землю. І вже в березні він пішов добровольцем. Службу проходив на посаді гранатометника у славнозвісній 95-й десантно-штурмовій бригаді, воїни якої завжди там, де гаряче, де завжди по лезу, хоча на війні не буває легко.

Вся громада разом з родиною воїна щиро вірила більше року в те, що він живий. Адже поговоривши з дружиною 3 квітня 2022 року сказав, що там в них дуже гаряче, попередив, що може не бути зв’язку. І зв’язок обірвався. Кожен день здавався нескінченним, надія губилася у сльозах та розпачу і невідомості. Аж раптом на початку травня в мережі з’явився його телефон і знову надія. Але, на жаль, його відразу вимкнули, - то окупанти  - мародери не погребували забрати «трофей» з уже загиблого.

Довгі місяці пошуків завершилися. Командир військової частини, де служив наш земляк, відзначив вірність  Олександра Найдьона військовій присязі народу України у бою за нашу Батьківщину,  який, виявивши стійкість і мужність під час виконання військового завдання 9 квітня 2022 року загинув у бою поблизу населеного пункту Сулигівка, Харківської області. Проведено пошуки, експертизи, опізнання, які нарешті підтвердили, що загиблий воїн – Олександр Найдьон.

Носівська міська рада, виконавчий комітет, депутатський корпус щиро розділяє біль непоправної втрати з дружиною загиблого Героя, донечкою Євочкою, синочком Сашею, всіма рідними та близькими загиблого. Вічна та світла пам’ять нашому захиснику!

Поховано Героя  на кладовищі по вул. Центральна (на виїзді з Носівки  на Козари).

 Вічна пам’ять Герою – захиснику!

 

 

 ПАВЛО  ВІТАЛІЙОВИЧ ТРУХАН (12.07.1995 - 28.04.2023)

Молодший сержант Павло Трухан народився в Держанівці.

Закінчив місцеву школу, продовжив навчання, здобуваючи майбутню професію, однак прагнення боронити рідну державу стало вищим за цивільне життя. І вже в 2015 році він поповнив ряди Національної Гвардії України. З початком повномасштабного вторгнення він повернувся вже добровольцем - контрактником у підрозділ НГУ.

Служив командиром кулеметного взводу 4 батальйону Північного ОТО НГУ Його підрозділ виконував бойове завдання на околиці смт Білогорівка, Сіверодонецького району, на Луганщині.

Отримане поранення під час бойового зіткнення з ворогом, виявилося несумісним з життям.

Павло народився у великій, дружній родині, де батьки виховували семеро дітей, а мама, Тетяна Іванівна, удостоєна високого звання «Мати-Героїня». Героєм став і Павло, боляче, що такою ціною.

Павло загинув як Герой і жив, як справжній воїн. Побратими надзвичайно високо цінували і поважали свого комвзводу Павла з позивним Лютий за його людяність, вимогливість, відповідальність, відданість військовому обов’язку і люту ненависть до ворогів.

 У загиблого лишився  син.

Поховано Павла на кладовищі у рідній Держанівці.

Вічна пам’ять та слава Герою!

ЮРІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ ПРИХОДЬКО (25.04.1986 – 20.05.2023)



 

 Солдат Юрій Приходько  народився та зростав  в с.Володькова Дівиця. Після закінчення  місцевої школи, став учнем залізничного училища. Працював на різних роботах, жив у рідному селі.

До початку повномасштабного вторгнення був охоронцем в столичному  метро.

 Рідні  відзначають його надзвичайно веселою, позитивною людиною, безвідмовно добрим, хорошим сином, братом, найкращим батьком для донечки та синочка.

Знаходив час для занять бджолярством та виноградництвом.

Юрій був оптимістом  по життю і заряджав цією енергією своїх рідних, друзів, побратимів.  У свої 37 років мав багато планів і пов’язував їх  реалізацію однозначно з  Перемогою. Бо в перший день повномасштабної війни він, не маючи досвіду навіть строкової служби, вже  приїхав до військкомату, готовий захищати свою родину і дітей, свою рідну землю.

  За час служби в Збройних Силах України завжди був відповідальним, виконував всі завдання командування чітко і зважено. Був справжнім воїном, захисником, Героєм!

Служив гранатометником механізованого відділення механізованого батальйону.

На жаль, під час виконання бойового завдання, залишаючись вірним присязі, даній українському народу, загинув в районі населеного пункту Красногорівка, на Донеччині.

 У загиблого залишилися  батьки Раїса Дмитрівна та  Валерій Іванович, дітки Аліна та Ярослав,

Поховано Героя на  кладовищі по вул. Освіти в с. Володькова  Дівиця.

Вічна  та світла пам’ять!

Герої не вмирають!

 

ЯРОСЛАВ СТАНІСЛАВОВИЧ КОЗЕРЕЦЬКИЙ (13.05.1990 – 26.05.2023)

Солдат Ярослав Козерецький з позивним Ворон народився та зростав у с. Яблунівка. Там закінчив сільську школу. Потім навчався в Бобровицькому технікумі, працював у Бобровицькому РЕМі, на підприємстві «Укрпошта», оператором на заводі компанії «Кока-кола».

13 січня 2023 року був мобілізований. Після навчання в Гончарівському  навчальному центрі у складі І танкової бригади був  передислокований на Схід.

26 травня під час виконання бойового завдання, залишаючись вірним військовій присязі на вірність народу України, Ярослав Козерецький загинув поблизу населеного пункту Нескучне, Донецької області.

У  загиблого залишилася мама, Наталія Олександрівна,цивільна дружина.

Ярослав був надзвичайно доброю, щирою, відкритою людиною, завжди готовим прийти на допомогу. Найкращий син, коханий, батько, кум, друг. Він був для своїх найрідніших сонцем, яке зігрівало і оберігало. Він часто телефонував, навіть з «нуля». Останній дзвінок був увечері 25. А вже наступного дня був дзвінок від командира роти, який змінив за одну секунду все життя цілої родини…

Справді, Бог забирає найкращих… Але Герої не вмирають, доки живуть у пам’яті людей!

Вічна слава та світла пам’ять воїну Ярославу!

Поховано  Ярослава Козерецького на кладовищі по вул. Грушевського.

ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ МАКСИМОВИЧ (28.03.1987 –  8.06.2023)

Матрос Олексій Максимович  народився  в столиці. Однак  зростав у  с. Дебреве. Закінчив  школу. Потім навчався в училищі, здобувши спеціальність кухаря. Працював на різних роботах. А в 2015 році добровольцем пішов в ЗСУ. Боронив рідну землю на Сході в зоні проведення антитерористичної операції. Потім була перерва у службі. А коли почалася  повномасштабна війна,Олексій знову взяв до рук зброю.

Він був матросом морської піхоти. Підтримував зв’язок з рідними до останнього. Ще 6 червня ввечері мама почула його голос. Не сподіваючись, що це – востаннє…

Наступного дня Олексій вже не вийшов на зв’язок.

8 червня  під час виконання бойового завдання, залишаючись вірним військовій присязі на вірність народу України, Олексій Максимович загинув від отриманих поранень, не сумісних з життям  між населеними пунктами Вереміївка та Велика Новосілка, Волноваського району, Донецької області.

Невимовне горе для батьків, які вже вдруге переживають втрату. П’ять років тому завершився земний шлях їхнього старшого сина. Тепер –Олексій. Осиротіли  назавжди батьки  - Людмила Миколаївна та Іван Миколайович.

Вічна слава та світла пам’ять воїну Олексію!

 Поховано Олексія Максимовича  на кладовищі в с. Дебреве.

ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ ДАНІШ (9.03.1994 – 14.06.2023)

 Солдат Олександр Даніш  народився в с. Володькова Дівиця. Закінчив сільську школу, здобув фах машиніста  електропоїзда метрополітену.

Проходивши строкову службу, брав активну участь у Революції Гідності. Згодом став учасником антитерористичної операції, захищаючи рідну землю від російських окупантів.

Потім повернувся знову до цивільного життя. Мав амбітні плани, як у кожної мислячої цілеспрямованої, порядної, вихованої молодої людини: створити власну родину, виховувати дітей, жити довго і щасливо на рідній землі …

Він народився вже у незалежній Україні, тому точно був впевнений, що він і його майбутня родина мали б жити у вільній державі.

Але знову ворог активізувався, і він відклавши власні плани, став на захист України. У  грудні 2022 року він поповнив  лави Збройних Сил України і до останнього був вірним військовій присязі, даній народу України, захищаючи незалежність та територіальну цілісність.

На жаль, Україна і наша громада платить неймовірну високу ціну за відносний мир і спокій на нашій території. Йдуть до небесного війська найкращі сини...

В результаті наступальних дій  нашої армії в районі населеного пункту Мала Токмачка,Запорізької області  Олександр Даніш отримав поранення, несумісне з життям.

У загиблого залишилася  мама, Олена Миколаївна, наречена.

Вічна і світла  пам’ять загиблому воїну - захиснику Олександру Данішу!

Герої не вмирають, доки живуть у пам’яті людей!

Поховано Олександра на кладовищі во вул. Освіти у рідному селі.

БОГДАН ФЕДОРОВИЧ ГЕРАСІМОВ (12.10.1985 -25.06.2023)

Солдат Богдан Герасімов народився в селищі Миропіль, на Житомирщині в родині військовослужбовця. Після закінчення міської школи та  строкової служби, працював в столиці, в Київметробуді.

З 2007 року- Богдан разом з дружиною Юлією та двома синочками  проживають у Носівці. До  початку війни росії проти України Богдан працював охоронцем, займався будівництвом, завжди допомагав рідним, сусідам,  мав  золоті руки  до будь яких господарських  справ.

 У 2014 році був мобілізований, ніс службу на прикордонні.

 25 лютого 2022 року він разом з побратимом прибули до Носівського  РТЦК та СП, виявивши готовність стати на захист України у  лавах Збройних Сил України.

 З 9 березня-Богдан Герасімов у складі 21 ОСБ ОК «Північ» боронив Чернігів та прилеглі прикордонні села.  Він був водієм-електриком радіостанції польового вузла зв’язку. Після де окупації області  продовжив службу.

На жаль, 25 червня в результаті дорожньо-транспортної пригоди, Богдан Герасімов  отримав травми, несумісні з життям.

 У  воїна залишилися батьки  Зінаїда Федорівна та Федір Юрійович, дружиною Юлія Сергіївна, сини  Артем та Вадим.

Поховано  солдата  в рідному Мирополі на Житомирщині.

ВАДИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ ПРИСТУПКО(16.08.1989 – 4.07.2023)

Громада втрачає своїх захисників. Ще одним воїном Небесного війська стало більше.

Надійшло сповіщення про загибель носівчанина Вадима Володимировича Приступка.

Солдат Вадим Приступко народився та жив в Носівці. Закінчив місцеву школу №4, працював на різних роботах. Останнє місце роботи- на залізниці.

Вадим прожив дуже непросте життя. Рано лишився сиротою, втративши спочатку тата, а тоді від хвороби померла мама. Мав ще сестру, яка також вже у засвітах.

Однак був дуже доброю, щирою людиною, працелюбною,  був господарем у дворі і в оселі. Завжди підтримував тісні зв’язки з рідними, сусідами, друзями.

Вадим поповнив ряди Збройних Сил України у грудні 2022 року. Пройшовши навчання в спеццентрі, відбув для здобуття медичної кваліфікації до Німеччини.  Далі знову навчання, дещо іншого напрямку,  і відправка на Донеччину. Буквально за кілька тижнів до загибелі отримав осколкове поранення, потрапив у шпиталь. Втім довго не лікувався, знав, що він потрібен на фронті, потрібен побратимам. Повернувся. На жаль, не надовго.

Командування частини, в якій ніс службу розвідник – навідник 3 відділення розвідроти механізованого батальйону, солдат Вадим Приступко високо цінувало його військову  універсальність, оперативне реагування на всі виклики, бездоганне виконання всіх поставлених завдань у захисті суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Був надійним побратимом, кваліфікованим військовим, відданим сином України.

4 липня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Рівнопіль, Волноваського району, на Донеччині,Вадим загинув.

Поховано Вадима Приступка на  кладовищі цукрозаводського мікрорайону Носівки.

Вічна слава та світла пам’ять про  воїна-захисника житиме вічно !

Герої не вмирають!

ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ  ДУКА  ( 07.08.1979 – 27.07.2023) 

Громада втрачає своїх захисників. Ще одним воїном Небесного війська стало більше.

Солдат Юрій Дука народився та жив у Носівці. Закінчив місцеву школу №2, працював та проживав у столиці. Останнє місце роботи - хлібзавод в Оболонському районі  Києва.

Юрій був доброю, щирою людиною, працелюбною, завжди відгукувався допомогти.

Завжди підтримував тісні зв’язки з рідними, друзями.

Юрій поповнив ряди Збройних Сил України навесні 2022 року. Пройшовши навчання в спеццентрі, боронив Україну на сході. У запеклих боях отримав кілька поранень. Зовсім мало часу на відновлення і знову  у стрій.

За кілька днів до смерті отримав серйозне поранення, був доставлений у шпиталь у Краматорську. Там і зупинилось  його  серце.

У Юрія лишилася мама, брат, донька.

Поховано Юрія Дуку на кладовищі цукрозаводського мікрорайону Носівки.

Вічна слава та світла пам’ять про воїна-захисника житиме вічно !

ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ ЛАХНО( 13.11.1985 – 2.08.2023)

 Надійшло сповіщення про  загибель жителя села Ганнівка, Макіївської громади.

Солдат Дмитро Лахно народився та жив у Ганнівці. Закінчив сільську школу, продовжив навчання в Макіївці.  Все своє життя проживав  у рідному селі.

Дмитро  був доброю, щирою, працелюбною,надзвичайно відкритою людиною, мав багато друзів.

9 березня 2022 року він став до лав Збройних Сил України. Аби захищати кожного з нас і свою рідну землю.

Дмитро служив в кулеметному взводі стрілецького батальйону. Відстоюючи в бою волю, незалежність України, її територіальну цілісність, Дмитро героїчно загинув. Це сталося 2 серпня на Донеччині.

У Дмитра  власної родини  не було. Лишився  брат Олександр з родиною,племінники. хрещеники . Він їх усіх любив. Та найбільше любив Україну і віддав за неї життя.

Поховано  Дмитра Лахна  на кладовищі у рідному селі.

Вічна слава та світла пам’ять про Героя  житиме вічно !

РОМАН ВОЛОДИМИРОВИЧ ВЛАСЕНКО (28.12.1983 -6.08.2023)

Знову і знову гіркі новини у нашій громаді. Ще одним воїном Небесного війська стало більше.

Матрос Роман Власенко народився в с. Мелені на Житомирщині. Там здобув повну середню освіту, а далі працював на різних роботах,заробляючи собі на життя.

Роман був неймовірно доброю, чуйною, відкритою людиною. Він  підтримував тісні стосунки з братом Олегом,рідними, численними друзями. І хоч власної родини він створити не встиг, все своє життя він жив для інших.

Носівка стала для нього рідною відносно недавно, але тепер він тут знайде місце свого вічного спочинку.

Роман був мобілізований 27 квітня 2023 року. Після проходження навчання став  стрільцем-санітаром 3 відділення морської піхоти.

Під час бойового зіткнення з силами ворога біля населеного пункту Велика Новосілка, Волноваського району на Донеччині,потрапив під шквальний артобстріл і героїчно загинув, до останнього залишаючись вірним присязі та відстоюючи територіальну цілісність та суверинітет Української держави.

У загиблого є  брат Олег, мама,Галина Володимирівна, яка нині проживає в окупованому Мелітополі..

Вічна слава та світла пам’ять загиблому Герою!

Поховано захисника  на кладовищі по вул. Володимирська.

СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ  ЛЯШЕНКО ( 26.05.1973 -9.09.2023)

Вересень приніс важку звістку для нашої громади:надійшло сповіщення про загибель носівчанина  і воїна.

Молодший сержант Сергій Ляшенко народився  і проживав в Носівці. Навчався в місцевій школі №7. Загальну середню освіту здобував в міській школі №3. Далі здобув  спеціальну освіту і працював  водієм-автомеханіком на різних підприємствах. Останнє місце роботи – кондитерська фабрика «Десна».

 З початком повномасштабного вторгнення Сергій  долучився до загону територіальної оборони,  а  вже 9 березня 2022 року став до лав Збройних Сил України, звільняючи Чернігів, прикордоння.

Сергій служив радіотелефоністом відділення управління командиром мінометної  батареї механізованого батальйону.

Командування та побратими відзначають високий професіоналізм, щирість, дружелюбність, відданість військовій присязі на вірність українському народу, мужність у боротьбі за свободу і незалежність держави.

За Україну і кожного з нас він загинув. 9 вересня поблизу населеного пункту Керамік, на Донеччині.

 У загиблого Героя залишилася мама, Галина Артемівна,дружина Валентина,донька Альона, брат з родиною,численні друзі, побратими.

Сергій назавжди залишиться Героєм для нашої громади і кожного з нас.

 Поховано Героя на кладовищі по вул..Привокзальна у Носівці.

 Вічна пам’ять і слава воїну Сергію!

ДЕНИС  ВАСИЛЬОВИЧ  ГРАНЕВСЬКИЙ (10.11.1983 – 11.09.2023)

 Страшна ціна контрнаступу…

Знову  наша громада втрачає найкращих своїх синів.

Солдат Денис Граневський народився та виріс у Лисичанську. Втім, коли у їхнє місто зайшла російська нечисть,  родина вирішила покинути все і їхати, аби почуватися українцями на своїй  рідній землі.

Так вже дев’ять років родина Граневських проживає в Носівці. Придбали будинок, господарювали, просто жили. Раділи дітям,онукам.

Син Денис починав свою трудову діяльність на будівництві. Разом з батьком. Далі здобув вищу будівельну  освіту в КІСІ і продовжив працювати за фахом. 

24 лютого змінило життя повністю. Денис з перших хвилин вторгнення долучився до загонів самооборони в столиці, активно допомагав та  виконував важливі завдання. Тому вже з перших днів березня поповнив лави Збройних Сил України військ спеціального призначення. Військ, які вважаються елітою нашої армії.

 На рахунку Дениса, старшого оператора групи спеціального призначення загону спеціальних операцій    численні  бездоганно  виконані поставлені  завдання командування.

І це було б виконано однозначно, якби не артилерійський обстріл ворога…

Залишаючись вірним  військовій присязі на вірність українському  народу, відстоюючи до останнього незалежність та територіальну цілісність нашої держави, під час виконання бойового завдання  поблизу населеного пункту Миколаївка, Херсонської області, 11 вересня Денис Граневський загинув. Поліг,  як Герой.

У загиблого залишилися батьки:  Валентина Михайлівна та Василь Миколайович, сестра  Оксана, син Нікіта.

Поховано  Дениса Граневського на кладовищі по вул. Привокзальтна у Носівці

Вічна пам’ять загиблому Герою- захиснику!

 

ДМИТРО  ОЛЕКСАНДРОВИЧ МІТРЕЙКІН (28.05.1980 – 16.09.2023)

Молодший сержант  Дмитро  Мітрейкін народився в Казахстані. Оскільки зростав Дмитро  в родині військового, сім’я часто переїздила. Однак вже в дорослому житті він обрав для проживання столицю. Тут жив,працював на різних роботах. А з дружиною Інною будували плани свого щасливого подружнього життя у затишному  приміському селі Підгайне. Втім, коли  на нашу землю ступила  російська нечисть, він доєднався до сил оборони з чіткою впевненістю, що боронитиме   Україну. Хоча за станом здоров'я мав би тримати свій  фронт в тилу.

 Дмитро  був командиром відділення технічного обслуговування автомобільної техніки батальйону спецпризначення. Він служив в  полку «Азов».

 14 вересня він востаннє вийшов на зв’язок з дружиною. перед виходом на завдання. А за два  дні… його нестало.

Залишаючись вірним  військовій присязі на вірність українському  народу, відстоюючи до останнього незалежність та територіальну цілісність нашої держави, під час виконання бойового завдання  поблизу населеного пункту Кремінна, Луганської області, 16 вересня Дмитро загинув.

У загиблого залишилася  мама  Галина Борисівна, дружина Інна Іванівна, донька Анастасієя. 

Поховано захисника в с. Підгайне.

Вічна пам’ять загиблому Герою- захиснику!

ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ ТРУХАН(19.04.1995 – 21.09.2023)

 Війна забирає найкращих…

Воїном Небесного війська став  солдат Дмитро Трухан, який   народився та  виріс в с. Держанівка. Закінчив школу, далі здобув фах  водія – тракториста у Ніжинському профтехучилищі. Працював механізатором в агропідприємстві. Після смерті батька, проживав  з мамою, бабусею та дідусем. Попереду було ціле життя – довге, щасливе, а головне – мирне. Були плани, як у кожної молодої людини, були мрії. З усіх здійснилась лише одна: бути десантником.

 Тому коли став на захист України, він   був навідником десантно-штурмового відділення  десантно-штурмового батальйону військової частини.

 Залишаючись вірним військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок із захисту суверенітету та  територіальної цілісності нашої держави, в бою за Україну, її  свободу і незалежність, 21 вересня загинув під час ворожого мінометного обстрілу в районі населеного пункту Вербове, Запорізької області.

У загиблого Героя лишилася мама, Антоніна Григорівна, брат Володимир.

Поховано Дмитра Трухана  на сільському кладовищі в рідному селі.

Вічна слава і світла пам’ять про його жертовність та життєвий подвиг житиме у серцях земляків.

 

 

РУСЛАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ  ЯКУШЕВИЧ (23.09.1992 -22.09.2023)

На жаль,  у Носівці знову втрата – страшна і болюча, бо гинуть найкращі, цвіт громади, цвіт нації. Молоді, красиві, розумні, кому ще б жити і жити…

 Надійшло сповіщення про загибель носівчанина  Руслана Якушевича.

Старший солдат Руслан Якушевич народився і виріс в Носівці. Навчався у колишній школі №5. Повну загальну освіту здобув  в Носівській ЗОШ №1. Далі продовжив навчання в ліцеї залізничного транспорту. Професійне життя пов’язав з службою  охорони.

Руслан був настільки щирою і відкритою людиною, безмежно доброю,безвідмовною, готовий прийти на допомогу. Мав золоті руки і добре серце. Знаходив завжди спільну мову з усіма: і дорослими, і дітворою. У нього всі були друзі, бо його усмішка і позитивна енергетика заряджала всіх навколо добротою і щирістю.

Він був мобілізований у червні цього року. Спочатку пройшов навчання в одному з військових центрів,потім проходив підготовку у Польщі,після чого отримав короткочасну відпустку.

18 вересня мама раділа зустрічі дорого сина. Він побув всього кілька днів і мав повертатися. Бо їхній підрозділ відправляли  на Донеччину.

Важко було відпускати  сина  знову, але він заспокоював і, міцно обійнявши сказав слова, які тепер і гріють, і ятрять мамине серце: «Мам, я тебе дуже люблю. Ти це знай!»

20 вересня мама востаннє чула рідний голос. Він попередив, що  кілька днів не виходитиме на зв’язок. Не вийшов і 23. У день свого народження. А 24 вже подзвонив командир  частини, у якій служив Руслан і повідомив  гірку новину.

 22 вересня під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій в районі міста Мар’їнка, Донецької області , відстоюючи державний суверенітет та територіальну цілісність України, залишаючись вірним військовій присязі даній українському народові, старший стрілець десантно-штурмового відділення 4 десантно-штурмової роти 1десантно-штурмового батальйону військової частини Руслан Якушевич загинув.

У загиблого лишилася мама, Любов Олександрівна, брат Володимир.

Вічна і світла пам’ять загиблому Герою!

Поховано Руслана Якушевича  на кладовищі по вул.  Пилипа Орлика в Носівці.

ПЕТРО ПЕТРОВИЧ ЛОБОВ(28.06.1994 -22.09.2023)

Ще одна втрата у   нашій земляцькій  родині. На цей раз – у Степовохутірському старостинському окрузі Макіївської  громади.

Надійшло сповіщення про загибель  сержанта Петра Лобова.

Він народився і виріс в с. Платонівка (Кіровка), Носівського району. Так склалися сімейні обставини, що з 8 років зростав хлопець в родині тітки, Алли Біленко. Навчався у Степовохутірській школі, працював. У 2014 році став солдатом строкової служби, під час проходження якої підписав контракт.   Спочатку служив на Сумщині, далі його підрозділ був відправлений на схід.

Петро встиг створити сім’ю, щоправда вона  довго не проіснувала. У нього залишився син Іллюша, якому наразі 5 рочків. У загиблого воїна є мама,  брат і сестра.

Петро був добрим, щирим молодим чоловіком. Завжди з усмішкою, оптимізмом дивився на життя, не мав  шкідливих звичок.  Дуже цінував родинні  стосунки,  постійно підтримував зв’язки зі своїми рідними, був завжди готовий прийти на допомогу.

22 вересня захищаючи волю та незалежність України поблизу м. Слов’янськ, Донецької області   Петро Лобов загинув.

Вічна і світла пам’ять загиблому воїну!

Поховано Петра Лобова  буде на кладовищі  в с. Платонівка.

ІГОР ПЕТРОВИЧ МОКРИЙ(9.12.1986 – 22.09.2023)

Надійшло сповіщення, що  під час виконання  бойового завдання загинув   солдат Ігор  Мокрий. Він народився і виріс в Носівці. Здобувши загальну середню освіту, продовжив навчання в технікумі у столиці. Все своє життя він пов’язав з будівництвом, працював у Києві. З дружиною проживали  в с. Тиниця,Ніжинського району.

 Ігор був дуже доброю, щирою людиною, небайдужим,відкритим, справедливим, чесним. Таким його пам’ятатимуть усі, хто знав, поважав і любив.

Ігоря мобілізували у липні 2023 року. Пройшов навчання у Гончарівському, потім його у складі  1 механізованого відділення механізованого батальйону відправили на східний напрямок.

Залишаючись вірним  військовій присязі на вірність українському  народу, відстоюючи до останнього незалежність та територіальну цілісність нашої держави, під час виконання бойового завдання  поблизу населеного пункту Кліщіївка, Донецької області, 22 вересня Ігор загинув, внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу.

У загиблого  лишилася мама Світлана Миколаївна, дружина Альона Миколаївна, донька. Вічна пам’ять загиблому Герою- захиснику!

Поховано Ігора Мокрого на кладовищі цукрозаводського мікрорайону.

 Вічна слава загиблому Герою!

 

ВІКТОР ЮРІЙОВИЧ  МИХАЛЬЧУК  (17.06 1994 -28.09.2023)

Надійшла важка звістка про смерть  жителя с. Селище, Мринської громади - Віктора  Михальчука.

Солдат Віктор Михальчук народився в с. Недашки Малинського району Житомирської  області.

Добровольцем пішов захищати рідну Вітчизну у лавах Збройних Сил України. Служив  розвідником - гранатометником  першої розвідувальної групи.

 19 вересня  у складі підрозділу отримав завдання йти на штурм в районі села Вербове Запорізької області. В результаті бойового зіткнення з ворогом,  отримав осколкові поранення в спину та шию. Був евакуйований в лікарню Запоріжжя, після стабілізаційних заходів доставлений  у шпиталь м. Дніпро. потім в Вінницю. Однак всі намагання медиків врятувати бійця виявилися марними. Поранення було  тяжким, несумісним з життям.

28 вересня 2023 року  Віктор Михальчук  помер .

У загиблого  лишилася мама,  Анна  Василівна, брат Руслан.

Поховано воїна   в  с.  Селищі.

Вічна пам'ять і слава  Герою, воїну Віктору!

 

ІГОР ІГОРОВИЧ ШУПРОВИЧ (20.07.1991-28.09.2023)

Знову надійшла гірка звістка у нашу громаду: загинув воїн Солдат Ігор Шупровичнародився в м.Київ. Згодом родина переїхала в Носівку. Ігор навчався в Носівській школі № 1, далі працював. Останнє місце роботи до мобілізації - працівник складу.

Ігор дуже хотів служити,незважаючи на певні проблеми зі здоров'ям, він радів, що зможе виконувати омріяну роботу: захищати родину, рідну землю.

Він пишався своєю військовою частиною, побратимами, був справжнім воїном і захисником. Служив розвідником - сапером 1 відділення розвідувального взводу 3 десантно-штурмового батальйону.

Залишаючись відданим військовій присязі на вірність українському народові, відстоюючи незалежність, територіальну цілісність та державний суверинітет України, Ігор Шупрович поліг у бою під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новомихайлівка, Донецької області.

У загиблого лишилася мама, Світлана  Володимирівна сестра Марія, для якої він, після смерті батька, став надією і опорою. Він безмежно любив своїх племінників.

Ігор Шупрович загинув як Герой, його життєвий подвиг житиме у пам'яті земляків.

Поховано Ігора Шупровича в Носівці на кладовищі по вул. Тройцькій.

СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ  РИЛЕНКО(18.06.1972- 30.09.2023)

Сповіщення про втрату земляка -   Сергія Олексійовича Риленка з Володькової Дівиці.

Старший солдат Сергій Риленко народився на виріс у с. Володькова Дівиця. Далі продовжив здобуття професійної освіти у технікумі залізничного транспорту. Довгий час працював  за фахом – провідником.

 Останнім часом працював в охороні.

У перший день війни був мобілізованим і до останнього віддано служив на вірність присязі, даній народові України.

 Захисник  служив  в механізованому відділенні механізованого батальйону.

Залишаючись відданим військовій присязі на вірність українському народові, відстоюючи незалежність, територіальну цілісність та державний суверинітет України, Сергій Риленко  поліг у бою під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Керамік, Донецької області.

У загиблого лишилися сини  Юрій та Костянтин, сестра, Валентина Олексіївна.  

Сергій   захищав Україну і загинув як Герой, його життєвий подвиг житиме у пам'яті земляків.

Поховано Сергія Риленка  буде  на кладовищі по вул. Освіти у рідному селі.

ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ ПАВЛОВИЧ(30.11.1995 -14.10.2023)

 Надійшла гірка звістка у нашу громаду: загинув воїн, житель Носівки.

Головний сержант Ігор Павлович народився  та  зростав у Носівці.  Батько рано помер, тому мама  виховувала  його та меншого брата сама.

Ігор навчався в Носівській школі № 1, далі здобував спеціальну освіту різьбяра по дереву. Потім була служба у лавах Збройних Сил України.  Після служби влаштувався на роботу в м. Бровари. Жив і будував плани, як усі молоді люди. Вони в нього точно були  світлими і радісними.

 І обов’язково здійснилися б, якби не та клята війна…

Ігор  мобілізувався у квітні 2022 року.  Служив командиром 4 мінометного розрахунку 2 мінометного батальйону.

Він пишався своїми побратимами, був справжнім воїном і захисником.

Залишаючись відданим військовій присязі на вірність українському народові, відстоюючи незалежність, територіальну цілісність та державний суверинітет України, Ігор Павлович поліг у бою під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове, Запорізької  області.

У загиблого лишилася мама і  молодший брат, який також пішов добровольцем. Обороняв Чернігів, воював на Бахмутському напрямку.  

Ігор Павлович загинув як Герой, його життєвий подвиг житиме у пам'яті земляків.

 Поховано Героя буде на кладовищі  по вул Центральна ( шлях на с. Андріївка) в м. Носівка.

СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ ГАВРИЛКО (19.06.1997 – 20.10.2023)

 

Осінь  2023 року  стала  для нашої громади чорною. На жаль, втрачаємо найкращих синів. Молодих, енергійних, порядних, справжніх воїнів і захисників. Справжніх героїв рідної землі, які віддали свої молоді життя за Україну і кожного з нас.

Надійшло  сповіщення про загибель носівчанина Сергія Васильовича Гаврилка.

Солдат Сергій Гаврилко народився і зростав у Носівці. Навчався у міській першій школі. Деякий  час родина проживала в Обухові. Там він і здобув фах автомеханіка. Працював  за спеціальністю,  адже це було його покликанням. Він у своїй справі був  справжнім професіоналом.

Старший брат Сергія, Євгеній з перших днів повномасштабного вторгнення боронить  рідну землю, звільняв Чернігів, далі його підрозділ  виконує завдання на сході України. Там, де завжди пекло. Спілкуючись з братом, Сергій розумів, що хлопцям треба підмога. На те безліч причин: і втома,  і виснаження, численні втрати і поранення. Тому рішення було прийняте однозначно і безповоротно: якщо не я, то хто. Бо він такий був – рішучий, відвертий, запальний і щирий, безвідмовний і веселий.  Безмежно закоханий у життя.

Разом з тим Сергій був справжнім чоловіком, здатним на вчинки.

Сергій міг би і далі жити, працювати, бути підтримкою для мами, родини брата, будувати плани на життя з коханою дівчиною… Але він вирішив інакше. І в  липні  став до лав ЗСУ. За короткий час він встиг опанувати військову справу, був  надійним побратимом, вмілим воїном, захисником.

Сергій служив старшим стрільцем – оператором 3 механізованого відділення механізованого батальйону військової частини.

Залишаючись вірним присязі, даній українському народові, він до останнього  виборював незалежність та територіальну цілісність нашої держави.  На жаль, під час виконання бойового завдання,  внаслідок артилерійського обстрілу ворога,   в результаті вибухової травми,  Сергій Гаврилко загинув. Сталося це 20 жовтня поблизу населеного пункту Орлянка, Куп’янського району, Харківської області.

У загиблого залишилася  мама, Ольга Володимирівна Пахоменкова, брат Євгеній Гаврилко  з дружиною Світланою, племінник Назарчик.

Сергій став ще одним захисником Небесного війська.

Вічна і світла йому пам’ять!

Сергія Гаврилка  поховано на кладовищі по вул. Центральна (біля колишньої меблевої фабрики).

 

МАКСИМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ ЗІБНИЦЬКИЙ (25.08.1989 - 22.10.2023)

Надійшла гірка звістка у нашу громаду: знову загиблий носівчанин –Солдат Максим Зібницький народився  та  зростав у Носівці, на цукрозаводській околиці. Навчася у другій міській школі, далі здобував середню спеціальну освіту будівельного спрямування у столиці.  Власне весь час працював на будівництві у Києві. Мав багато друзів, був душею компанії, майстерно грав на гітарі. Дуже любив та поважав  батьків, був близьким другом для свого старшого брата. Але все перекреслила війна.

Максима мобілізувалиу травні 2023 року. Проходив навчання в Десні, Житомирі, а далі став старшим механіком – водієм гірсько-штурмового відділення славнозвісної бригади «Едельвейс».

 Часто на зв’язок виходити не вдавалось. Однак кожного разу, коли мав  найменшу можливість, Максим телефонував мамі.

Так було і 20 жовтня. Це був останній дзвінок.  Він повідомив, що на кілька днів йде на завдання. Для Максима воно виявилося останнім..

За два дні він загинув.

Залишаючись відданим військовій присязі на вірність українському народові, відстоюючи незалежність, територіальну цілісність та державний суверинітет України, під час виконання бойового завдання Максим Зібницький загинув 22 жовтня внаслідок обстрілу ворогом з великокаліберного кулемета позицій наших захисників в  районі населеного пункту Берестове, Бахмутського району, Донецької області.

У загиблого лишилася батьки Лідія Іллівна, Олександр  Дмитрович, старший брат Олександр, друзі.

Максим Зібницький загинув як Герой, його життєвий подвиг житиме у пам'яті земляків.

Поховано Героя  на кладовищі   по вул.. Кармалюка  цукрозаводського мікрорайону  міста  Носівки.

СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ РЕКУН (10.12.1985 – 4.11.2023)

Листопад, на жаль, із важкими новинами у нашій громаді.

Надійшло сповіщення про загибель жителя Володькової Дівиці – Сергія Михайловича Рекуна.

 Молодший сержант Сергій Рекун народився і виріс у Володьковій Дівиці. Закінчив сільську школу.

Родина рано осиротіла,   у 2004 році через хворобу помер батько. Сергій важко переживав  цю втрату.

Професійну освіту  здобував у Ніжинському ПТУ за  спеціальністю електрик.  У 2005-2006 роках проходив строкову службу. Після повернення працював в аграрних підприємствах рідного села.

28 липня 2023 року був мобілізований. Проходив навчання, після чого   ніс службу в 1 механізованому  відділенні, 9 механізованого взводу 3 механізованої роти.

Залишаючись вірним присязі, даній народу України, Сергій до останнього виборював незалежність та територіальну цілісність рідної держави. Але в результаті  танкового обстрілу  ворога позицій його підрозділу, внаслідок вибухової травми наш земляк загинув. Сталося це 4 листопада поблизу населеного пункту Іванівка, Куп’янського району, на Харківщині.

У загиблого лишилася мама, Марія Василівна, сестра Наталія Михайлівна, племінникам Роман  та Іван.

 Вічна пам’ять та слава Герою!

Поховано захисника Сергія Рекуна  у рідному селі на кладовищі по вул. Освіти.

МАКСИМ АНАТОЛІЙОВИЧ ГРЕБЕНИК (13.01.1992 - 10.11.2023)

Надійшло сповіщення про загибель жителя с. Селища Мринської громади – Максима Анатолійовича Гребеника.

Солдат Максим Гребеник народився в Селищі, закінчив сільську школу, навчався в Київському механіко-металургійному технікумі, потім вступив до Київського будівельного університету. Закінчити його не встиг, а ось будівничим йшов по життю. Спритний, швидкий, відповідальний, Максим мав гострий розум, золоті руки до будь-якої справи, за яку брався. Разом з тим він був неймовірно доброю, щирою, відкритою людиною, завжди готовим прийти на допомогу. Мав дуже багато друзів. Працював на різних роботах, жартував, що шукає себе, а врешті знайшов себе у Збройних Силах України.

25 лютого у його батька Анатолія Віталійовича день народження. Але у 2022 році його не святкували, а зустрічали доньку Наталю з дітьми, і жили в невідомості та страху, що буде далі. Для Максима цей день став часом прийняття важливого чоловічого рішення: він став на захист рідного краю. Спочатку в теробороні, але бажання захищати Батьківщину на передових позиціях його не полишало.

У День Незалежності України і в день народження мами Валентини Григорівни 24 серпня 2022 року він став на службу у Збройні Сили. Спочатку був у Житомирі, навчальний центр, а далі - гарячий схід.

Максим виконував обов’язки водія 2 протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти славнозвісної 79 бригади, керував БТР. Адже все життя любив і знався на всій техніці.

Саме там у пеклі, через яке проходять наші хлопці, він врятував життя багатьом побратимам, бо вчасно накладав турнікет чи надав іншу необхідну першу домедичну допомогу. Його мама все своє життя рятувала земляків, працюючи сільським фельдшером. Певно, це від неї в сина відкрилися такі здібності, бо доводилося на ходу робити такі маніпуляції, що зможе зробити хіба досвідчений медик.

Але коли дрон - камікадзе влучив в евакуаційну бригаду, Максиму дуже посікло ноги і від сильної кровотечі він втратив свідомість. Тільки ось йому допомогу надати було нікому… Це сталося вночі 10 листопада, в районі с. Новомихайлівка, Покровського району, Донецької області.

Він народився, щоб стати Героєм, захисником. Боляче, що говорити про цю молоду людину доводиться у минулому часі. Так не має бути…

 Війна дуже змінює людей. Дуже змінився і Максим. Це помітили всі, коли він приїздив у короткострокову відпустку за кілька тижнів до загибелі.

Залишаючись вірним  військовій присязі, до останнього, він боровся за Україну і щиро вірив у Перемогу. Мав багато мрій та планів на світле майбутнє.

За відмінну службу та беззаперечне виконання своїх обов’язків  Максим має нагороди: відзнака Президента  «За оборону України» та нагрудний знак «Честь і Слава» від Міністерства оборони України.

Поховано Максима Гребеника буде у рідному селі.

Вічна пам'ять і слава загиблому Герою!

 

МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ МАРУЩАК (20.05.1979 -10.11.2023)

На сході йдуть тяжкі бої. Гине велика кількість наших захисників. Молодих,  кому б розбудовувати і піднімати Україну, народжувати і виховувати дітей, жити на рідній  українській землі.

 Наша громад з початку повномасштабного вторгнення   втратила вже  сорок вісім воїнів-захисників.

Вдумайтесь у цю страшну цифру: майже півсотні   родин  осиротіли,втративши найрідніших назавжди!

Ось таку ціну платить наша громада за право жити  українцями на рідній землі.

На жаль, ці страшні звістки не припиняють надходити.І сьогодні – знову.

 Знову - Володькова Дівиця. Загинув Михайло Михайлович Марущак.

Рядовий Михайло Марущак народився   в с.Червоне,  на Кропивниччині. Згодом родина переїхали на Срібнянщину.  Виховувався у родині, де зростало четверо братів. Тому хлопці старалися з самого малку стати опорою для мами, яка піднімала їх сама.

Після закінчення школи здобув  професію  і влаштувався  на роботу будівельником. Мав просто золоті руки до всього у цій справі.

Згодом разом з дружиною Світланою створили дружну родину, де народилося троє діток. Тато став для  синів та донечки  прикладом справжнього і надійного батька, для дружини – найкращим чоловіком.

Родина  Марущаків півтора десятки років тому приїхала до Володькової Дівиці, аби тут придбати будиночок і вити своє  родинне гніздо. Порядні, дружні,  працьовиті, хороші люди швидко прижилися у селі, заживши поваги від односельців.

Михайло весь час опановував щось нове  у техніках будівництва.  А віднедавна взявся створювати  штучні озера, водопади. Він умів робити усю чоловічу роботу, встигаючи  створювати таку красу, був майстерним технарем. Сам зібрав трактор, розумівся у всій техніці. Почав зводити свій новий просторий дім.

Дуже любив і старався все зробити  і для дружини, і  для дітей, бо це був його головний сенс життя.

Тому, коли російські окупанти   рушили 24 лютого з війною, він не міг лишатися осторонь: пішов добровольцем у перший  же день. Певний час чергував на блокпостах, а далі виконував обов’язки механіка відділення спеціальних робіт ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно-відновлювального батальйону.

Під час виконання  бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу біля Авдіївки, на Донеччині він отримав поранення, несумісні з життям. Сталося це 10 листопада.

На його дзвінок так чекала вся родина, а цього дня він так і не озвався. Став небесним янголом, який оберігатиме своїх найдорожчих з небес…

Без чоловіка та батька залишилася велика родина:  дружина Світлана Володимирівна, діти Андрій, Микола та Софійка.

Поховано Михайла Марущака на сільському кладовищі по вул. Сонячна (мікрорайон Грузилівка)

Вічна пам’ять загиблому Герою-захиснику!

АНДРІЙ МИХАЙЛОВИЧ ПИРОГОВ (9.10.1967 -23.11.2023)

Солдат Андрій Пирогов  народився  та виріс в Носівці.

Загальну середню освіту здобував в Носівській першій школі. Далі  навчався в технікумі залізничного транспорту.  Все життя працював на залізниці, машиністом електропоїздів.  Відпрацювавши багато років за фахом, Андрій Михайлович вийшов на  пільговий заслужений відпочинок. Нарешті мав час, аби більше проводити часу з рідними, тішити єдину  онучку Маргаритку, займатися  господарськими справами, на які завжди бракувало часу раніше, бо ж робота була відповідальна, напружена,  щільний графік.

А в нього було стільки планів, які б неодмінно реалізував, якби не війна.  Андрій Михайлович був надзвичайно доброю, щирою людиною, безмежно  залюблений у людей і життя.

З власною родиною проживав  у Володьковій  Дівиці.

У лави Збройних Сил України  наш земляк став на службу  у червні нинішнього року. Після проходження навчання  перебував на посаді гранатометника 2 відділення механізованого взводу, 2  механізованого батальйону військової частини.

 Залишаючись вірним присязі, даній українському народові, відстоюючи свободу та незалежність України, під час виконання бойового завдання, солдат Андрій Пирогов отримав поранення, несумісне з життям.

 Сталося це 23 листопада поблизу населеного пункту Діброва Сіверодонецького  району, Луганської області.

У загиблого лишилася   дружина, Оксана Миколаївна, донька Вікторія.

Андрія Михайловича Пирогова   поховано в с. Володькова Дівиця на кладовищі по вул. Освіти.

Вічна пам’ять Герою!

РУСЛАН СЕРГІЙОВИЧ ВОЛОХА (21.01.1999 -1.12.2023)

 Знову у нашій громаді гірка втрата.

 Сержант Руслан Волоха народився і зростав у Носівці. Навчався у  першій міській школі. Професію  продавця - консультанта здобував у Мринському СПТУ. 

 Вже після  одержання диплому Руслан  став до лав Збройних Сил України на строкову службу.  Після проходження – працював за професією, продавцем будматеріалів. Захоплювався  технікою, займався спортом,будував плани, як кожна молода людина...

  А далі… була війна.  Він ніс службу на північному  кордоні нашої області.  

Прикордонні війська були для нього близькими.    Мав досвід, бо й строкову службу проходив  у цих військах, щоправда на Львівщині. Після повномасштабного вторгнення Руслан  виконував обов’язки   інспектора  прикордонної служби І категорії  вже  недалеко, на Чернігівщині. І це вкотре підтверджує, що війна – не десь  далеко він нас, вона всюди, вона близько і вона лишає страшні криваві сліди. Болю, гіркоти, втрат.

 Зіткнення  з диверсійно-розвідувальною групою ворога  для підрозділу, у якому служив наш земляк, на жаль, стала фатальною.   Сержант Руслан Волоха загинув.

Загинув, як Герой, до останнього  залишаючись вірним військовій присязі, даній українському народові. Сталося це 1 грудня.

У загиблого героя лишилися батьки: Людмила  Григорівна та Віктор  Володимирович, наречена Анастасія,  два молодші брати.

Поховано Героя на кладовищі по вул. Центральна ( в напрямку с. Андріївка)

 Вічна пам’ять герою-захиснику.

ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ НАЗАРЧУК (15.03.1989-26.12.2023)

Надійшла гірка звістка у нашу громаду:загинув воїн,захисник.

Молодший лейтенант Віктор Назарчук народився в с.Головеньки,на Борзнянщині. У рідному селі закінчив навчання в школі. Професійну та вищу освіту здобував в Ніжині.

Віктор - професійний талановитий музикант,який завжди був душею компанії,всіх зігрівав своїм теплом, радував неймовірним виконанням пісень та музичних творів.

Носівка стала для нього рідною,бо тут народилася його власна сім'я.

Віктор виріс у дружній родині,таку ж створив і власну.

Разом з дружиною Юлією виховували двох діток-Максимка і Анечку.

Для нього саме родина стала найціннішим у житті. Тому,коли у травні цього року отримав повістку, пішов на фронт заради них.

У лавах Збройних Сил України він служив командиром 2 стрілецького взводу,4 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону. За час служби був нагороджений відомчою відзнакою-Хрестом Хоробрих.

Залишаючись відданим військовій присязі на вірність українському народові,відстоюючи незалежність,територіальну цілісність та державний суверинітет України,Віктор Назарчук поліг у бою в результаті мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Міньківка,Бахмутського району.

У загиблого лишилися батьки: Віра Петрівна, Микола Володимирович, дружина Юлія Василівна, син,донька,брат.

Віктор Назарчук загинув як Герой, його життєвий подвиг житиме у пам'яті земляків.

Поховано загиблого Героя в Носівці на кладовищі по вул.Кармелюка.

ЄВГЕН ОЛЕКСІЙОВИЧ ПРИХОДЬКО(6.05.1997 – 27.12.2023) 

 Надзвичайно важкий початок нового року. У перший день 2024  року надійшло сповіщення про загибель нашого юного земляка.

Старший солдат Євген Приходько  народився і виріс в Носівці. Навчався у першій міській школі, а далі здобував майбутню професію економіста-міжнародника  в Національній Академії України. Після  здобуття вищої освіти та проходження строкової служби, Євген працював за кордоном. За кілька місяців до лютого 2022 року юнак повернувся до столиці, влаштувався на роботу і планував жити і будувати особисте життя в Україні.

 Євген був  щирим, відкритим, дуже позитивним хлопцем.Любив футбол,йому дуже вдавалися театральні ролі. Він був справді  хорошою, доброю людиною…

 А потім почалася  страшна кривава війна. Вже за кілька днів після 24 лютого Євген добровільно пішов  у військову частину  Національної Гвардії в Києві, де проходив строкову службу.  Відтоді і тривала його війна.  Він служив на посаді  номер обслуги 1 відділу 3 взводу ОП 7-ї роти ОП (на борнестрнспортерах) 3 БОП.

Залишаючись вірним присязі, даній на вірність українському народові,  25 грудня  він разом з побратимами прийняв бій в районі населеного пункту Ямпіль, Краматорського району. Донецької області. З цього дня він  не виходив на зв’язок. Мама його востаннє почула 18 грудня... Однак побратими розповідають, що ще два дні наш земляк  допомагав евакуйовувати поранених з кривавого поля  бою, доки ворожа куля не спинила його серце.  За кілька днів -28 грудня  Євген Приходько  був знайдений вбитим.

 У загиблого Героя залишилися батьки, брати, сестри.

Носівська міська рада, виконавчий комітет, депутатський корпус щиро співчувають та розділяють гірку втрату з мамою, Ольгою Олександрівною Савчук, батьками Олексієм Віталійовичем Приходьком  та  Олександром Миколайовичем  Савчуком, братами, які також нині стоять на захисті України – Максимом та Владом, сестрами Лідою та Юлією, всіма рідними, близькими, побратимами.

Поховано Євгена Приходька  у Носівці на кладовищі по вул. Центральна (біля колишньої меблевої фабрики).

Вічна і світла пам’ять нашому захисникові,  Янголу війська небесного, воїну Євгену!

ОЛЕКСАНДР САВИЧ ПАПУШИ (10.11.1975 – 30.12.2023)

Сумна звістка надійшла до Мринської громади та всієї Носівщини.

Під час проходження служби в ЗСУ в районі м .Костянтинівка Донецької області трагічно обірвалось життя  військовослужбовця Олександра Савича Папуши.

Учасник АТО, має бойові нагороди.

З 2021 року проживав разом з дружиною Світланою та сином  в селі Мрин.

З початку повномасштабного вторгнення служив  в ЗСУ, захищаючи рідну Україну від ненависного ворога.

Поховано Папуши Олександра Савича в Миколаївській області.

Світла пам'ять та вічний спокій воїну Олександру!

 

 

 

 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
Переглядів:472