26 січня 2024
Як боляче говорити про таких молодих людей у минулому часі.
Відкритий погляд красивої людини, який назавжди застиг в своїй останній усмішці у той момент, коли любив життя і радів йому.
Надійшло сповіщення про загибель Іллі Ренкаса.
Старший солдат Ілля Володимирович Ренкас (7.03.1998 – 4.01.2024) народився і деякий час проживав в Носівці. Шкільні роки його пройшли в м. Бровари. Він також там здобував середню спеціальну освіту. Працював на різних роботах, був фаховим автослюсарем, зварювальником.
Він завжди дружив із спортом, музикою, був душею компанії і мав велику кількість друзів, знайомих, був неймовірним оптимістом, веселуном. Він, як і кожна молода людина мав свої амбіційні плани у житті, де неодмінно мало бути справжнє кохання, улюблена справа, чоловічі вчинки.
З усіх планів він встиг реалізувати лише один і той, що певно ніколи й не планував - стати Воїном.
На жаль, Героями не народжуються, ними стають. І в одну мить, як почалася страшна кровопролитна повномасштабна війна, народилася ціла армія Героїв. І серед них - наш земляк, Ілля Ренкас.
Вже в перший день він разом з сестрою – двійняшкою Ілоною прийшли до військкомату, готові стати на захист рідної землі. Ілону відмовили, а Ілля вже 8 березня боронив Чернігів та звільняв Чернігівщину. У його підрозділі було багато носівчан. В тому числі і сусід Любомир Луцак. Вони товаришували до війни, Ілля болісно сприйняв його загибель і як усі воїни дав собі слово помститися за нього, за всіх побратимів, яких забрали ворожі кулі на всіх дорогах війни.
А він таки повоював. Після Чернігівщини просився на схід, бо звик бути там, де непросто, він завжди так у житті. Пройшов Бахмут, тримали оборону до того часу, доки їхній підрозділ вивели. Він був старшим розвідником-снайпером. Це- дуже ризиковано і небезпечно. Та чи є що безпечне на війні? Але побратими казали: якщо з нами Рекс (таким був його позивний), операція успішна. І тільки Ілля і мама знали: його берегла солдатська молитва, покладена сину в дорогу на війну…
Неодноразові завдання в складі ДРГ на територію білорусі, а потім – Авдіївка.
Мама, розповідаючи про свого Героя, ледь стримуючи сльози згадує, як вона, студентка Донецького інституту, проходила практику в Авдіївці. Чи могла вона тоді уявити, що її дитина знайде тут свою смерть?
Ілля дуже часто виходив з нею і сестрою на зв’язок. Для цього придбав сам старлінк, генератор, щоб бути завжди поруч, хоч і на війні. Особливо це відчувалось останній рік, коли родина втратила чоловіка і батька Володимира Івановича.
Мама, Антоніна Василівна жила від дзвінка до дзвінка, від повідомлення до повідомлення, бо хоч і не дуже багатослівним був її син, мамине серце відчувало, у якому пеклі він і його побратими там.
Останнє повідомлення було о 9.38 4 січня, в той страшний день, який став останнім для її 25 –річного сина. Вона передчувала біду, але відмовлялася вірити у найгірше, ще слава фото його донечки, писала повідомлення… Але він їх уже не побачив…
Залишаючись вірним військовій присязі, даній українському народу, відстоюючи територіальну цілісність і державний суверенітет України, старший солдат Ілля Ренкас загинув під час виконання службовий обов’язків внаслідок штурмових дій противника біля населеного пункту Авдіївка.
Прижиттєво Ілля отримав три дуже дорогих йому нагороди: медаль «Захиснику вітчизни» - від Президента України, Хрест Хоробрих та Золотий хрест- від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.
Носівська міська рада, виконавчий комітет, депутатський корпус щиро співчувають та розділяють біль непоправної втрати з мамою, Антоніною Василівною, сестрою Ілоною, донечкою Євою. Пам’ять про життєвий та військовий подвиг Героя житиме у серцях земляків.
Поховано Іллю Ренкаса на Житомирщині в с. Михайлівка, Коростенського району, поруч з могилою батька.
Пресслужба Носівської міської ради
