18 вересня 2024
Знову і знову війна нагадує про себе гіркими вістками, які руйнують родини і долі.
Як ненаситний звір шматує життя українців, позбавляючи можливості нормально жити, радіти кожному дню, любити…
Надійшло сповіщення про загибель носівчанина Володимира Миколайовича Хахуди.
Молодший сержант Володимир Хахуда народився в с. Підгайне у великій дружній родині, де виховувалось шестеро дітей.
Навчався у п’ятій міській школі, фах водія здобував у Мринському ПТУ і відразу пішов працювати. Так було все життя. Бо так виховували батьки, бо він-українець, господар. Володимир мріяв мати власну родину, простору оселю, справжнє родинне гніздечко, де затишно і гарно найдорожчим, куди завжди хочеться повертатися.
Він всього досягнув у цьому житті, заручившись підтримкою родини, братів, сестер. Все зробив, як мріяв.
Лишалось просто жити, любити, радіти… Якби не війна. Володимир точно не хотів брати до рук зброю, але у найважчу годину для України саме такі люди, як Володимир стали першими, хто був готовий захищати.
З самої юності, працював водієм, далі вже як підприємець займався автоперевезеннями. Останні п’ять років перед війною працював за кордоном.
18 лютого 2022 року він приїхав у відпустку. А 24 лютого зранку він в числі перших стояв у черзі біля військкомату. Певний період Володимир Хахуда ніс службу при Носівському РТЦК, а в серпні 2023 був переміщений спочатку в навчальний центр, а далі - гарячий схід нашої держави: Харківський, Донецький напрямки.
Він виконував обов’язки старшого водія,командира 1 піхотного відділення 3 піхотного взводу,3 піхотної роти військової частини.
Залишаючись вірним присязі, даній українському народові, у бою за Україну, її свободу і незалежність, під час виконання бойового завдання Володимир Хахуда загинув.
Сталося це 18 червня поблизу населеного пункту Федорівка, Бахмутського району,Донецької області.
У загиблого лишилася дружина, Алла Григорівна, дві донечки,Вікторія та Марійка, велика родина, яка чекала його вдома. Не на щиті.
Герої, на жаль, помирають. Їхній військовий і життєвий подвиг живе у пам’яті людей, але від того не стає менше боліти серце у найрідніших, які назавжди осиротіли: молода вдова, дві донечки-школярки.
Неймовірно важко знайти слова втіхи чи розради,бо гіркота втрати не зміліє. Просто хочеться, щоб кожен, читаючи ці слова, бодай на мить замислився, якою ціною платить Україна за наші нехай і відносно спокійні ранки, тихі ночі, можливість жити майже звичним життям.
Кожен воїн, стаючи на захист, відразу позбавляється можливості зустрічатися з рідними, обійняти, дружину, пригорнути дітей, провести вихідні разом,просто зібратись усім разом за вечерею.
Це звичні, буденні речі, правда? Але навіть цього позбавлені наші захисники, бо вони-Воїни. Так, але вони ще й звичайні люди, які вчора були просто цивільними, а сьогодні в однострої. А ще ці хлопці, на жаль, гинуть. І так, у тому пекельному горнилі війни, вони за кожного з нас, не лише за свою родину. Пам’ятайте про це.
Дякуйте за цю жертовність рідним,шануйте пам’ять про загиблих!
Володимира Хахуду поховано на кладовищі по вул. Центральна (в напрямку села Андріївка).
