Носівка – місто районного підпорядкування, розташоване на річці Носівочці, притоці Остра. До 1960р. Носівка була селом. Це було найбільше село колишнього Радянського Союзу. Міській раді підпорядковані села Дебреве, Жовтень, Лукашівка, Підгайне. Історія Носівки, як і історія багатьох інших міст і населених пунктів, починається із легенди про їх виникнення, тобто з переказів, що передавалися із покоління в покоління. За цими переказами Носівку заснував воєвода Ніс, чи Носов, як кріпость для захисту від ворогів. Ці відомості підтверджуються наявністю в центрі міста невеликого земляного укріплення овальної форми, діаметром близько 150 метрів, побудованого ще за часів Київської Русі.
Про давньоруське поселення Носів на місці сучасного міста згадується у 3-х літописних списках за 1147р. – в Іпатіївському, Лаврентіївському і 1159р. у Воскресінському літописах.
Після загарбання литовськими феодалами українських земель Носівка увійшла до складу Остерської волості Київського князівства, а з 1471року — до Київ¬ського воєводства й була сторожовим постом на східних кордонах. Це підтверджується наявністю в місті великого земляного укріплення. 1500 року Чернігово-Сіверщина ввійшла до складу Росії, Носівка залишилася в складі Литовського князівства й була порубіжним містом на кордоні з Росією. Це наклало свій відбиток на розвиток міста. Литовська держава, а після Люблінської унії 1569 року шляхетська Польща, ще більш укріплювали місто.
З 1630р. місто належало київському воєводі Адаму Киселю. Польський король подарував йому Носівське староство за хоробрість у війні проти Московії.
Зростання феодально-кріпосницького й національно-релігійного гніту призводило до посилення боротьби українського народу проти шляхетського поневолення. Наприкінці XVI — початку XVII ст.. вона набувала все більш масового характеру. 1637 року жителі Носівки брали участь у селянсько-козацькому повстанні під прово¬дом П. Павлюка. Шляхетська верхівка та носівський староста Адам Кисіль змушені були рятуватися втечею.
Носівці брали активну участь у визвольній війні 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Була створена Носівська сотня, яка входила до Ніжинського полку. У першій половині січня 1654 року населення міста склало присягу на вірність Російській державі. З 1648 по 1667 рік Носівка була сотенним містечком Ніжинського, а з 1667 по 1781рік - Київського полку. Основним заняттям жителів було землеробство. Значного розвитку набули борошномельний промисел та ковальське й шевське ремесла. Розвивалася торгів¬ля. 2 рази на рік тут відбувалися великі ярмарки.
У другій половині XVII ст. на долю жителів містечка випали тяжкі випробу¬вання, які загальмували розвиток Носівки. В 1652 році вона сильно була спусто¬шена епідемією чуми, а 1679 року пограбована, зруйнована й спалена ордою білгородських татар. Багатьох жителів забрано в полон.
В 1719 році козаки виступили про¬ти насильного призначення сотником ставленика козацької старшини. Повсталі знищили гетьманський універсал й поламали сотницьку хоругву. Царський уряд жор¬стоко розправився з непокірними. Подібний виступ козаків відбувся і в 1735 році. Ще гіршим було становище селян. Вони наприкінці XVIII ст. відбували панщину по 3—4 дні на тиждень, платили великі натуральні та грошові податки. Найтяжчими були повинності у великих кріпосників Кушельова-Безбородька, Наливайка та інших. Селяни ж мали в користуванні в середньому на душу трохи більше десятини.
На кінець XVIII ст. у містечку діяли ґуральня, 2 чимбарні, 4 цегельні, кузня, 18 олійниць, 120 млинів, на яких працювали кріпосні селяни. Крім землеробства й тваринництва, добре було розвинуте садівництво. Фрукти з Носівки вивозилися навіть до Москви й Петербурга.
Розвиток капіталістичних відносин помітно впливав на життя Носівки. Значно зросла кількість населення містечка. Якщо в 1860 році тут проживало 11 301 чоловік, то 1897 року — 16970. Після побудови в 1867 році Курсько-Київської залізниці по¬силився відхід селян у промислові центри. Тільки в 1876 році виїхало на заробітки понад 230 чоловік.
Зв'язок населення містечка із робітничими центрами впливав на ріст його рево¬люційної свідомості. Напередодні революції 1905-1907рр. в Носівці виникла соціал-демократична група. В 20-х числах жовтня 1905 року біднота, озброєна сокирами й кілками, почала громити поміщицькі маєтки та економії Мусіна-Пушкіна, Чмиховського, Булкіна та інших. Виступ селян був жорстоко придушений поліцією. Багато учасників його покарано різками, понад 20 кинуто до в'язниці. У травні 1906 року населення міста відмовилося сплачувати грошові податки.
Напередодні першої світової війни в Носівці населення стало значно менше. Тут проживало 10 638 чоловік. Медичне обслуговування населення було неза¬довільним. Діяла лише одна лікарня. Переважна більшість трудового населення залишалася неписьменною.
У червні 1911 року в Носівці була заснована сільськогосподарська дослідна станція. Основним завданням її було вивчення складу ґрунтів і розроблення реко¬мендацій щодо підвищення врожайності усіх культур.
В лютому 1923 року Носівка стала центром однойменного району. Почали працювати районні радянські, партійні та комсомольські органи. Основну увагу вони зосередили на відбудові господарства. У 1925 р. вже працювало понад 150 підприємств, серед них цукровий та два цегельні заводи, шкірзавод, дві сукновальні, три взуттєві майстерні та ін. Виникло товариство по спільному обробітку землі, на його базі в 1929р. створено перший колгосп, пізніше – шість.
Значне місце в господарському житті Носівки посідали МТС, насіннєва лабораторія, сортова дільниця. У 1939р. ланка одного з колгоспів стала учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві.
14 вересня 1941 року Носівка була окупована гітлерівцями. Почалася жорстока розправа над радянськими активістами. За цей період німецького «господарювання» було вбито й замучено 76 жителів селища. Але ніякий терор не міг примусити радянських людей скоритися ворогові, діяв підпільний райком партії, підпільна організація на чолі з комуністом М.І.Реутським, партизанське об’єднання «За Батьківщину» під керівництвом М.І.Стратілата.
15 вересня 1943 року бійці 143-ї стрілецької дивізії й об’єднання «За Батьківщину» визволили селище від німецько-фашистських загарбників. Відстоюючи незалежність і свободу своєї Батьківщини, понад 7600 жителів Носівки хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни й у партизанських загонах, з них більше тисячі нагороджені орденами й медалями. Серед них Герої Радянського Союзу Г.Г. Галуза, М.І.Кикош. 2643 носівчан загинули в боях проти гітлерівських окупантів.
За час окупації селищу заподіяно величезних збитків. Було спалено і зруйновано приміщення МТС, колгоспів, дослідницької станції, двох середніх шкіл, будинку культури та багато житлових будинків. Фашисти встигли вивести матеріальні цінності цукрозаводу, пошкодити парові котли. Всього завдано збитків на суму 117 млн. карбованців.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни прискорилася відбудова господарства. Серед колгоспників поширилося соціалістичне змагання за підвищення продуктивності сільського господарства. Рік у рік зміцнювалися колгоспи. Найбільшим господарством Носівки був колгосп ім.Кірова. Значний крок уперед зробили й промислові підприємства, яких у місті 11. Цукровий завод, де працює понад 1500 робітників, оснащений новітньою апаратурою. Тут широко впроваджується механізація та автоматизація. Це дало можливість значно підвищити продуктивність праці.
У 1960 р. Носівку віднесено до категорії міст районного підпорядкування. З того часу почалася планова забудова Носівки. В центрі споруджено приміщення райвиконкому, середньої школи №1, будинок культури, кінотеатр, побуткомбінат, готель, універмаг. Докорінно поліпшилося медичне обслуговування населення. Працюють 2 лікарні, поліклініка, санітарно-епідеміологічна станція і лабораторія, 2 аптеки. Велика увага приділяється фізичному вихованню. Створено 19 фізкультурних колективів, спортивні секції.
Важливу роль у житті Носівки відіграє міська Рада. До неї обрано 70 депутатів, з них 25 робітників, 1 колгоспників і 26 службовців. Серед депутатів 36 комуністів і 12 комсомольців. 5 постійних комісій міськради проводять велику роботу щодо дальшого розвитку господарства й культури міста. Бюджет міської ради в 1971 році порівняно з 1966 роком зріс з 242,6 тис. крб. до 352,4 тис. крб.., зокрема асигнування на соціально-культурні заходи збільшилися з 92,9 тис. крб.. до 134,5 тис. карбованців.
Чимало уродженців Носівки стали гордістю міста. Тут народилися Генеральний прокурор Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці Руденко Р.А., видатний український радянський драматург Кочерга І.А., народний художник УРСР Шишко С.Ф., генерал-майор Сербін В.М., професор Руденко Ф.А., поет Авраменко І.К., письменник-перекладач Чирко І.К.
